Кирило-Мефодіївське товариство

Кирило-Мефодіївське товариство, Кирило-Мефодіївське братство — таємна політична організація, що утворилася в грудні 1845 — січні 1846 рр. у Києві й існувала до березня 1847 p. Кирило-Мефодіївське товариство виникло в середовищі різночинної інтелігенції, яка гуртувалася навколо Харківського та Київського університетів. Засновниками його були М. Гулак, М. Костомаров, В. Білозерський, до яких приєдналися О. Маркович, О. Навроцький, І. Поседа та ін. У квітні 1846 р. до товариства вступив Т. Шевченко. Восени 1846 р. загальна кількість членів Кирило-Мефодіївського товариства становила 12 осіб.

Кирило-Мефодіївське товариство утворилось як слов’янське, але до нього могли бути залучені діячі визвольного руху не лише України, Білорусії, Росії, а й Польщі, Болгарії, Чехії, Сербії, Хорватії. Понад 100 чол. з цих країн підтримували зв’язок з товариством. У такому напрямку розроблено й статут та програму, які передбачали визволення слов’ян, народів від гніту деспотизму та здійснення корінних соціально-політичних перетворень у слов’янських країнах. Політична програма викладена: в «Книзі буття українського народу», «Статуті Слов’янського товариства Св. Кирила і Мефодія»; працях В. Білозерського «Пояснення до статуту» і «Записка про народну освіту»; записках М. Костомарова про панславізм, М. Савича про емансипацію жінки; Г. Андрузького «Проекти досягнення можливого ступеня рівності й свободи (переважно в слов’янських землях)», «Ідеали держави» та ін. Основними завданнями члени товариства вважали: ліквідацію самодержавства, скасування станів і кріпосного права; визволення і об’єднання слов’ян, народів у федеральну республіку з парламентським ладом, з наданням кожному народові автономії; запровадження загальної освіти народів тощо. Програмні положення продовжували розвивати республіканські традиції декабристів. Серед членів товариства не було єдиної точки зору на шляхи здійснення цих вимог і настанов. Творчість Т. Шевченка готувала прихильників революційно-демократичних поглядів, які стояли на радикальніших позиціях (М. Гулак, О. Навроцький та ін.). Прихильники ліберальних поглядів (М. Костомаров, П. Куліш та ін.) вважали за можливе здійснення програми шляхом просвітництва й реформи. Ці тенденції були своєрідним виявом двох нових тенденцій у визвольному русі — революційно-демократичному і ліберально-буржуазному, їх прихильники діяли спільно, і на той час обидві вони були прогресивними. Найвизначнішу роль у боротьбі проти самодержавства й кріпосництва в Україні відіграв Т. Шевченко, мужнє слово багатьох творів якого кликало народ до боротьби за свободу, знаходило палкий відгук серед широких кіл громадськості. Ідеї перебудови суспільства єднали кирило-мефодіївців з прогресивним революційними силами тієї епохи, стали естафетою героїчним бійцям європейських революцій, польського повстання 1863 р. та масової національно-визвольної боротьби південнослов’янських народів, що розгорнулася у 70-х pp. 19 ст. Своєю активною пропагандою ідей слов’янської єдності та прагненням до створення загальнослов’янської демократичної федерації кирило-мефодіївці сприяли утвердженню патріотичної та інтернаціональної свідомості народів.

Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало лише 15 місяців. Царський уряд змушений був визнати, що таємне товариство, незважаючи на його невеликий кількісний склад, було небезпечним для існуючого ладу. За доносом воно було викрите й розгромлене, а його члени жорстоко покарані. Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства знайшла широкий відгук у пресі країн Європи і світу.

Див. також Костомаров М., Шевченко Т.