Консенсус

Консенсус (від лат. consensus — згода, злагода) — наявність єдності у поглядах двох чи більше суб’єктів щодо ключових аспектів соціального порядку, що виявляється в єдності дій; метод, форма прийняття колегіальних рішень, що передбачає досягнення згоди. До найважливіших аспектів суспільного порядку належить певна система цінностей і норм, загальноприйнята в даному суспільстві, що об’єднує його і гарантує стабільний розвиток. Разом з тим консенсус не передбачає активної згоди з боку кожного рядового громадянина з будь-якого питання. Згода може проявлятися і в пасивній формі. Головною властивістю будь-якої форми згоди є загальне визнання норм і цінностей, які об’єднують людей.

У розвинених демократичних суспільствах розрізняють такі найважливіші напрями можливої згоди (погодження): кінцеві цілі розвитку суспільства (свобода, рівність, добробут), які складають структуру уявлень, що домінує в даному суспільстві; правила гри або процедури; конкретний уряд і політичний курс. Напрямки згоди створюють між собою рівні консенсусу. Перший рівень — консенсус на рівні суспільства (базовий, основний консенсус). На цьому рівні передбачається в демократичному суспільстві однорідна політична культура, в якій будуть закладені основні базові цінності суспільства. У протилежному випадку в суспільстві домінує фрагментована, різнорідна політична культура, що роз’єднує людей і несе в собі загрозу демократичним цінностям. Другий рівень консенсусу (процедурний) встановлює правила гри, наприклад, виборчий процес. Процедурні правила фіксуються в конституціях, нормах, законах, які регулюють застосування владних повноважень. В основі правил — порядок реалізації консенсусу. Для демократичного суспільства правилом реалізації консенсусу є принцип більшості (мажоритарний принцип). Процедурний консенсус є неодмінною умовою демократії. Основний консенсус може бути цільовим результатом процедурного консенсусу. Сучасні політологи Д. Аптер і Е. Нордлінжер вказують шість основних принципів урегулювання консенсусу: стабільна коаліція, взаємне право вето, компроміс, концесія. Головне в урегулюванні консенсусу — взаємна гарантія терпимості до інтересів обох сторін, групових цінностей. Третій рівень консенсусу («теперішній») — згода з питань тактики даного уряду і даного політичного курсу. Головні суб’єкти даного рівня — офіційна влада і опозиція. Оптимальна форма консенсусу — відносини між суб’єктами шляхом дискусії.

Наявність трьох рівнів консенсусу є необхідною і недостатньою умовою динамічної стабільності демократичного суспільства. Найдосконаліша сучасна форма консенсусу — плюралістичний консенсус, який передбачає довір’я до різноманітності й терпимість до неї. Для більшості об’єднань людей повний консенсус практично неможливий, тому слід орієнтуватись на консенсус, загальноприйнятий для всіх. Для урегулювання конфліктів, що виникають постійно в суспільстві, сучасна держава повинна мати певну програму досягнення консенсусу, мати у своєму арсеналі засоби й методи втілення її у життя.

Див. також Компроміс.