Консолідація демократії

Консолідація демократії — процес перетворення випадкових домовленостей та умовних рішень, що виникають між політичними елітами у період демократичного переходу, у стійкі норми відносин суперництва і співробітництва між головними дійовими особами політичного процесу та процедури прийняття політичних рішень. Цей термін започаткований транзитологією для позначення ступеня розвитку демократії.

X. Лінц та А. Степан вважають, що ступінь просування до демократії та характер змін у країні може бути оцінений за допомогою таких критеріїв:

досягнуто певної згоди щодо політичної процедури зміни уряду;

прихід нового уряду до влади є результатом вільного голосування народу; уряд де-факто отримує управління для розроблення нової стратегії;

де-юре створені органи виконавчої, законодавчої і судової влади не передають свої функції іншим органам.

Американський вчений Ф. Шміттер вважає, що консолідація демократії — це процес перетворення випадкових домовленостей, норм розсудливості та умовних рішень, що виникають між політичними елітами у період демократичного транзиту, у відносини співробітництва і суперництва: «При консолідації демократичний режим гарантує своїм громадянам, що конкуренція за місце у владній ієрархії або за здійснення політичного впливу буде чесною та передбачуваною».

Незважаючи на умовний характер, така класифікація дозволяє виділяти якісні зміни у політичному реформуванні в умовах демократичного транзиту й визначати ступінь просування до консолідованої демократії.

Таким чином, консолідована демократія з’явилася, якщо:

1. На рівні поведінки: на певній території жоден з впливових національних, соціальних, економічних, політичних або інституціональних акторів не використовує вагомі ресурси для досягнення мети через утворення недемократичного режиму або з допомогою насильства та іноземного втручання задля розколу даної держави;

2. На рівні орієнтацій: значна більшість громадської думки впевнена, що демократичні процедури та інститути є найприйнятнішим засобом для управління життям у суспільстві, а підтримка антидемократичних сил досить незначна або ж вони більш-менш ізольовані від демократичного процесу;

3. На конституційному рівні: державні та недержавні сили в рамках певної державної території сприйняли на рівні повсякденної поведінки алгоритми розв’язання конфліктів лише на основі законів та правових процедур, встановлених у ході даного демократичного процесу.

Головним питанням для успішного впровадження консолідованої демократії є процедурний консенсус між елітами. Усі три виміри можуть формуватися тільки на підставі досягнутих домовленостей між політичними елітами щодо правил гри. Тому ядром процедурного консенсусу є «правила гри» щодо: а) технології виборів як президента, так і парламенту; б) прийняття політичних і управлінських рішень, що впроваджуються протягом усіх років існування незалежної держави і певною мірою демонструються під час виборів; г) згода щодо існуючих політичних інститутів (перш за все парламенту та президента). Але процедурний консенсус — це не тільки певна домовленість політичних еліт щодо правил гри. На його досягнення великий вплив мають структурні фактори, історичні традиції, попередній досвід, усталені моделі поведінки та орієнтації населення. Тобто головною засадою консолідації демократії є легітимація і легітимність демократичних інститутів, норм і процедур.

Таким чином, демократичний режим є стійким, якщо демократія стає консолідованою.