Конституційний дизайн

Конституційний дизайн — напрямок інституційного дизайну, зорієнтований на проектування та впровадження конституцій у демократичних суспільствах. У рамках конституційного дизайну розглядаються два альтернативних конституційних проекти — контрактний («договірний»), властивий європейському континентальному конституційному досвіду, та координаційний, класичним прикладом якого є американська конституція. Контрактний конституційний дизайн вбачає в конституції суспільні відносини, контракт між громадянином і державою, багато в чому схожий з контрактом ринкових операцій. На погляд представників конституційного дизайну, такий проект ще не забезпечує стабільного демократичного устрою, оскільки не виявляє оптимального механізму реалізації договору, страждає інформаційною перевантаженістю, багатослів’ям, припускає різні тлумачення, які можуть призводити до політичної нестабільності. Саме тому конституційний дизайн висуває альтернативу — дизайн конституції координаційного типу. З погляду координаційного дизайну, конституція — це, по-перше, механізм політичної координації, який визначає загальний тип держави і коротко окреслює засоби, за допомогою яких громадяни примушують державу діяти у ролі їх уповноваженого, і, по-друге, цілісна сукупність суспільних правил і норм, які визнаються суспільством і громадянами як даність і приймаються «на віру» майже позасвідомо.

Координаційна конституція, на думку її прихильників, є доступною для індивідуального розуміння. Вона, на відміну від контрактної, компактна і проста у викладі, а тому сприяє прийняттю індивідуальних рішень відповідно до конституційних положень. У рамках координаційного конституційного дизайну конституція має виконувати такі функції: перелік і обмеження прерогатив держави, конституційних посад, органів державного управління і встановлення царини їхніх повноважень; визначення напрямків реалізації конституційних повноважень; встановлення термінів і процедури заповнення конституційних посад. Конституційний дизайн з його координатним підходом до того ж дає змогу усвідомити, чому одні конституції, детально прописуючи повноваження та процедури, не приводять до стабільного устрою, а інші — компактні або навіть неписані (наприклад «Британська конституція») — успішно регулюють життя суспільства.

Див. також Інституційний дизайн.