Конституційний нагляд

Конституційний нагляд — одна з важливих функцій держави, що полягає у дотриманні конституційної законності, у забезпеченні відповідності схвалюваних законів та інших державних нормативних актів вимогам і принципам конституції. Ця функція покладається на відповідну інституцію (як правило, це верховний суд або ж конституційний суд), яка в установленій формі здійснює перевірку звичайних законів та інших нормативних актів щодо їхньої відповідності основному закону держави і в разі визнання їх такими, що суперечать конституції, позбавляє їх юридичної чинності. Послідовне втілення принципу поділу влади передбачає поширення конституційного нагляду на виконавчу та місцеву (муніципальну) владу, на владу суб’єктів федерації, коли йдеться про союзну державу. Головне призначення конституційного нагляду полягає у здійсненні юридичного впливу на політичні процеси й проблеми, у встановленні юридичних засад досягнення політичних цілей. Якщо політика не здатна коригувати себе правом, право зупиняє політику.

У різних державах сучасного світу конституційний нагляд здійснюється переважно двома способами: 1) така функція належить усім судам загальної юрисдикції (таку систему називають децентралізованою, або американською, вона поширена у США, Аргентині, Мексиці, Данії, Норвегії, Канаді, Австралії, Індії, Японії), однак їм належить лише ініціатива експертизи щодо конституційності того чи іншого державного нормативного акта, а право остаточного рішення має тільки найвища судова інстанція — верховний суд; 2) централізований або європейський спосіб конституційного нагляду, який полягає у тому, що такий нагляд здійснюють спеціальні судові органи — конституційні суди, які не належать до системи судів загальної юрисдикції; наглядова діяльність для них є головною, а то й єдиною функцією (така система впроваджена в Німеччині, Австрії, Італії, Франції).

Існує дві форми конституційного нагляду — попередній та наступний. Попередній нагляд (як це властиво, приміром, Швеції, Фінляндії, частково Франції) полягає у перевірці конституційності законів ще на стадії їх проходження через парламент, у експертизі законопроектів. Коли ж закон уже прийнято, він більше вже не може бути підданий перевірці на конституційність. Принцип наступності конституційного контролю (США, Італія, Німеччина, Франція) полягає у перевірці на конституційність законів, що вже прийняті і набули чинності. Звичайно, можуть бути застосовані й обидві форми конституційного нагляду в одній країні.

Предметом консституційного нагляду може бути як суто формальний бік справи — дотримання процедурних правил, встановлених для прийняття законів та інших нормативних актів у державі, так і сам зміст законів, їх відповідність смислові конституції.