Конституційні норми

Конституційні норми — встановлені конституцією країни правові норми, які мають найвищу юридичну силу і становлять галузь конституційного права. Порівняно з нормами інших галузей права вони мають деякі особливості. Так, якщо звичайні правові норми складаються з трьох частин: гіпотези, диспозиції і санкції, то для більшості конституційних норм характерна наявність лише диспозиції. Наприклад, норма Конституції України про те, що «єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України» (ст. 75). У цій нормі наявна лише диспозиція і немає гіпотези та санкції. Є конституційні норми, які складаються з двох елементів: гіпотези й диспозиції. Наприклад, у ст. 70 Конституції України записано, що право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення 18 років. У цій нормі гіпотеза «які досягли на день їх проведення 18 років» є умовою, за якої діє диспозиція «право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України». Характерною ознакою конституційної норми є відсутність санкцій.

Кожна конституційна норма виконує, як правило, одну, основну для неї, функцію. За ознакою функцій конституційні норми класифікуються на: норми позитивного регулювання, серед яких особливе місце посідають представницько-зобов’язуючі й компетенційні; охоронні та їх різновид — гарантуючі норми; процесуальні норми.