Конституціоналізм

Конституціоналізм (франц. соnstitutionnalisme, від лат. constitutio — устрій, установлення, положення) — доктринальне поняття, вживане як в юридичній науці, так і в суспільних науках загалом. Виділяють кілька аспектів цього поняття. Передусім конституціоналізм трактують як політико-правову ідеологію, історичну пов’язану з феноменом конституції. Його розглядають як певне інтелектуальне узагальнення, притаманне розвитку політико-правової думки в конкретній країні, і як персоніфіковану концепцію (концепції), сформульовану окремими видатними авторами (наприклад, в Україні — конституціоналізм М. П. Драгоманова, конституціоналізм М. С. Грушевського, конституціоналізм С. С. Дністрянського та ін.). Водночас конституціоналізм нерідко узагальнено сприймається як суспільно-політичний рух, спрямований на реалізацію відповідних ідей.

Іноді конституціоналізм ототожнюють з деякими ознаками політичної системи в цілому, з конституційними методами управління державними справами. Таке тлумачення конституціоналізму має історичну традицію, пов’язану з практикою обмеженої монархії часів Великої англійської революції 17 ст. і навіть давніших часів. З 18 ст. на європейському континенті поняття «конституціоналізм» стали трактувати як державне правління, обмежене конституцією — актом найвищої юридичної сили. В основу такого розуміння були покладені концепції природного права, народного суверенітету і поділу влад.

Конституціоналізм також розглядають як власне конституційну норму, як практику відповідного регулювання суспільних відносин. Подібне сприйняття конституціоналізму було відоме і радянському державознавству 70-80-х pp. Водночас заперечувався «буржуазний» принцип поділу влад, абсолютизувалася радянська модель здійснення державної влади.

З огляду на критерії, прийняті в сучасній юридичній науці, можна сформулювати два визначення конституціоналізму:

1) конституціоналізм — це суспільно-політичний режим, за якого функціонують держава та її інститути, взаємні стосунки людини і держави. Цей режим є системою правових зв’язків між суспільством, державою та індивідом, що виникають у процесі реалізації норм конституції та інших джерел конституційного права. Змістову основу конституціоналізму виражає формула «конституційно-правова норма + практика її реалізації». Виходячи з того, що конституційно-правові норми регламентують і питання організації та діяльності «недержавних» елементів політичної системи (наприклад, політичних партій), конституціоналізм можна водночас визначити як режим існування та функціонування політичної системи суспільства у цілому. Але таке визначення є допоміжним до наведеного вище. Явище конституціоналізму насамперед кореспондується із поняттям «держава», адже конституція є основним законом держави.

2) конституціоналізм є правовою (конституційною) ідеологією, яка відображає і прогнозує розвиток відповідної нормотворчості та нормозастосування. Йдеться саме про правову ідеологію, формулювання і дослідження якої пов’язане із застосуванням наукового інструментарію юридичної науки.

Наведені визначення конституціоналізму як специфічного режиму, що характеризує державу, і власне юридичної за змістом ідеології значною мірою збігаються.