Конституція

Конституція (від лат. constitutio — організація, устрій, настанова) — основний закон держави, акт найвищої юридичної сили, який закріплює суспільний і державний устрій держави, основні права, свободи і обов’язки людини і громадянина, організацію державної влади і місцевого самоврядування, територіальний устрій, символіку держави тощо. Конституцію, як правило, приймає парламент. Для прийняття першої конституції може скликатися особливий законодавчий орган (установчі збори, конституційний конвент, конституційна асамблея тощо) або надзвичайна сесія органу державної законодавчої влади. Конституція може прийматися також шляхом референдуму. Існують різні форми конституцій: як єдині законодавчі акти; як сукупність конституційних законів та інших актів (наприклад, у Великій Британії, Іспанії, Фінляндії).

Конституція — це закон, який розв’язує засадові питання державного життя, закладає правові підвалини суспільного буття й має найвищу юридичну силу в країні. Формальне верховенство конституції в правовій системі є суттєвою ознакою основного закону і полягає у тому, що вона становить юридичну базу решти законів та інших нормативних актів. Конституційні норми є критеріями легітимації політичних явищ і структур.

Наявність власної конституції є однією із суттєвих ознак суверенності будь-якої держави. Основний закон держави — це звід правових норм, які покликані принципово, без ідеологічних та кон’юнктурних упередженостей регулювати відносини людей між собою, із суспільством, з державою. Конституційні норми є юридично незаперечними і захищаються державою, аж поки їх не буде змінено або скасовано у встановленому порядку.

Див. також Конституційний дизайн, Конституційний Суд України, Конституція УНР 1918, Конституція УСРР 1919, Конституція УСРР 1929, Конституція УРСР 1937, Конституція УРСР 1978, Конституція України 1996.