Конституція Пилипа Орлика

Конституція Пилипа Орлика — пам’ятка української політико-правової думки 18 ст., акт, що мав регламентувати основні питання державного будівництва в Україні після її унезалежнення внаслідок війни коаліції держав проти Росії. Була ухвалена емігрантською козацькою радою у м. Бендери (тепер Республіка Молдова) 5(16) квітня 1710р. при обранні нового гетьмана після смерті І. С. Мазепи. За місцем ухвалення її іноді іменують «Бендерською». Повна назва — «Пакти та конституції законів та вольностей Війська Запорозького між ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким». Конституція Пилипа Орлика відома в латинському та українському (дещо скороченому) варіантах. Основним автором конституції був П. Орлик. Конституція Пилипа Орлика складається з преамбули та 16 статей. У ній вживаються три назви Української держави — Україна, Мала Русь та Військо Запорозьке, її західний кордон (з Річчю Посполитою) визначений по р. Случ. Решта кордонів точно не вказана, зазначені лише відповідні міжнародні угоди (ст. 2). Серед пріоритетів зовнішньої політики визначені: необхідність шведської протекції з гарантією незалежності й територіальної цілісності України (ст. 2), встановлення міцного миру та військового союзу з Кримським ханством (ст. 3). Законодавчу владу мав представляти парламент — Генеральна Рада, що складалася б з генеральної старшини, цивільних полковників, генеральних радників (делегатів від полків), полкової старшини, сотників та представників від Запорозької Січі. Передбачалося, що Генеральна Рада збиратиметься тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) та жовтні (на Покрову). Вона мала заслуховувати звіти гетьмана, питання про недовіру йому, обирати генеральну старшину за поданням гетьмана. Таким чином створювалася форма парламенту, відмінна від традиційних для Гетьманщини чорних (загальних військових) та дорадчих старшинських рад, що мала на меті суворо контролювати діяльність виконавчої влади. Вперше передбачалося введення до парламенту виборних представників від полків (як територіальна одиниць) та Запорозької Січі. Норми їх представництва не встановлені. У виборності генеральної старшини, полковників, звітності гетьмана, регулярності сесійної роботи Генеральної Ради Конституція Пилипа Орлика наслідує звичаєву політичну практику Запорозької Січі. Між сесіями парламенту його повноваження виконував гетьман разом з Радою генеральної старшини. Вони уособлювали найвищу виконавчу владу. Через виборність генеральна та інша старшина мала набути більш незалежне щодо гетьмана становище. Гетьман позбавлявся права розпоряджатися державним скарбом та землями, карати винних, вести самостійну зовнішню політику. Так само він не міг проводити власної кадрової політики та створювати особисто йому підпорядковану адміністрацію. На термін виконання служби йому мали надаватися рангові маєтності з чітко визначеними доходами. Отже, влада гетьмана суттєво звужувалася (ст. 6, 7, 8). Місцева адміністрація була представлена виборними цивільними полковниками та полковою старшиною, сотниками, сотенною старшиною. Вибори полковника узгоджувалися з гетьманом, він мав затверджувати новообраного полковника, але не міг впливати на перебіг самих виборів, здійснюваних усім полком (ст. 8). Введення посад цивільних полковників, вживання у тексті Конституції Пилипа Орлика слова «повіт» замість слова «полк» вказують на намір авторів створити поряд з мобілізаційним цивільний територіальний устрій та відділити військові посади від цивільних (ст. 10). Положення про те, що полкових підскарбіїв (новозапроваджених полкових старшин) обирають два стани — козаки й «простий люд» (селяни та міщани), є важливим кроком до впровадження загального виборчого права (виключно для чоловіків). Конституція Пилипа Орлика приділяє увагу також судовій справі (ст. 7), фактично передбачає відокремлення Генерального суду від гетьманської влади. Отже, Конституція Пилипа Орлика була кроком до поділу влад на законодавчу, виконавчу та судову. Окремо виділено питання, пов’язані із Запорозькою Січчю (ст. 4, 5). Зокрема, передбачалася її територіальна недоторканність, що засвідчувало намір конституювати автономію Січі в межах Української держави. Українська церква мала вийти з підпорядкування Московського патріарху і підлягати патріарху Константинопольському. Містилося положення про недопустимість поширення у державі неправославних віросповідань (ст. 1). Велика увага приділена соціально-економічним (ст. 9—12, 14—16) та культурно-освітнім (ст. 1) питанням, магдебурському праву (ст. 13). Конституція Пилипа Орлика не була втілена на практиці, бо в державі, формально утвореній за Прутським (1711) та турецько-українськими (1711, 1712) договорами, що проіснувала до 1714 p., присутність козацтва була фрагментарною і лише у формі військових експедицій. Проте деякі вчені дотримуються думки про чинність Конституції Пилипа Орлика на Правобережній Україні в 1711—1714 pp.

Значення Конституції Пилипа Орлика полягає в її змістовій унікальності як документа на зламі середньовічної та нової форм конституційної творчості. Вона увібрала в себе надбання європейської політико-правової думки та українські демократичні правові традиції.