Конституція УСРР 1919

Конституція УСРР 1919 — одна з українських конституцій, затверджена Всеукраїнським з’їздом рад 10 березня 1919 р. та прийнята в остаточній редакції Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом 14 березня 1919 р. У загальних положеннях визначала УСРР як організацію диктатури трудящих та експлуатованих мас пролетаріату і найбіднішого селянства над їх споконвічними експлуататорами — капіталістами й поміщиками. Завданням диктатури визначалось здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму, після чого диктатура, а слідом за нею і держава, зникали, поступившись місцем вільним формам співжиття. Проголошувалося скасування приватної власності, влада робітничого класу, свобода слова, зібрань і спілок тільки для трудового народу. Збройний захист завоювань соціалістичної революції покладався також лише на трудовий елемент країни. УСРР заявляла про братерську солідарність з усіма радянськими республіками і про свою готовність увійти до складу Єдиної Міжнародної Соціалістичної Радянської Республіки.

Влада трудящих, за Конституцією, мала здійснюватися радами робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Її центральними органами вважалися Всеукраїнський з’їзд таких рад, ВУЦВК та РНК, у компетенції яких перебували всі питання загальнодержавного значення, тобто затвердження, зміни і доповнення Конституції, встановлення і зміна кордонів, стосунки з іноземними державами, проголошення війни й укладання миру, встановлення основ організації збройних сил, загальне керівництво внутрішньою політикою, цивільне, кримінальне і процесуальне законодавство, встановлення основ соціалістичного будівництва у галузі народного господарства, завідування грошовою системою і організація фінансового господарства республіки. З’їзди мали скликатися не рідше як двічі на рік. До виключної компетенції ВУЦВК віддавалося формування РНК, питання про кордони, зовнішні відносини, збройні сили, визначення напрямків розвитку народного господарства та деякі інші. РНК складалася з голови РНК і народних комісарів — завідуючих особливими відділами ВУЦВК та деяких інших осіб, призначених ВУЦВК, і діяла згідно з повноваженнями, наданими їй ВУЦВК. На місцях органами радянської влади вважалися з’їзди губернських, повітових та волосних рад, міські і сільські ради та створені ними виконкоми. Правом обирати і бути обраними до рад користувались незалежно від віросповідання, національності, статі громадяни УСРР, яким виповнилось 18 років (робітники, селяни, домогосподарки, солдати, матроси, непрацездатні), але ні в якому разі не ті, що застосовують найману працю, існують на нетрудові прибутки, приватні торгівці, торгові та комерційні посередники, ченці й служителі церков та релігійних культів, колишні поліцейські та жандарми, засуджені за вироком суду, душевнохворі й божевільні.

До Конституції як окремий розділ увійшла Декларація прав і обов’язків трудящого і експлуатованого народу, тобто пристосований до УСРР текст Декларації, затвердженої петроградським ВЦВК 3 січня і III Всеросійським з’їздом рад 18 січня 1918 р.

Згодом до Конституції вносилися значні зміни, особливо після утворення СРСР, а з 15 травня 1929 р. її замінила нова Конституція УСРР.

Див. також Конституція.