Конституція України 1996

Конституція України 1996 — Основний Закон незалежної Української держави, який закріплює права, свободи і обов’язки громадян України, її суспільно-політичний і державний устрій. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. Складається з Преамбули і 15 розділів: «І. Загальні засади»; «II. Права, свободи і обов’язки людини і громадянина»; «III. Вибори. Референдум»; «IV. Верховна Рада України»; «V. Президент України»; «VI. Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади»; «VII. Прокуратура»; «VIII. Правосуддя»; «IX. Територіальний устрій»; «X. Автономна Республіка Крим»; «XI. Місцеве самоврядування»; «XII. Конституційний Суд України»; «XIII. Внесення змін до Конституції України»; «XIV. Прикінцеві положення»; «XV. Перехідні положення».

За новою Конституцією Україна є суверенною і незалежною, унітарною, демократичною, соціальною, правовою державою у формі республіки. Єдиним джерелом влади в Україні є народ. Він здійснює владу безпосередньо або через органи державної влади та місцевого самоврядування. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. При цьому держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законом.

У визначенні прав і свобод громадян Конституція виходить з того, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Зважаючи на це, у новій Конституції права і свободи громадян закріплені у значно ширшому і повнішому вигляді, ніж у Конституції УРСР 1978 р. Це, зокрема, стосується політичних прав і свобод громадян. До них належать права громадян на: свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 134); свободу об’єднання у політичні партії і громадські організації (ст. 36); участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевому референдумах (ст. 38) тощо.

Конституція визначає правовий статус і повноваження Верховної Ради, Президента і Кабінету Міністрів України, а також судових і прокурорських органів. На конституційному рівні закріплено територіальний устрій України і правовий статус Автономної Республіки Крим як невід’ємної складової частини України. Передбачені й принципові засади організації місцевого самоврядування в країні.

З метою забезпечення стабільності нової Конституції в ній передбачена досить жорстка процедура внесення до неї змін та доповнень. Для схвалення відповідних змін стосовно різних розділів вимагається від двох третин до трьох четвертих голосів конституційного складу Верховної Ради України. Якщо ж зміни скасовують чи обмежують права і свободи людини й громадянина або спрямовані проти незалежності і територіальної цілісності держави, то Конституція України взагалі не може бути змінена (ст. 157).

З прийняттям Конституції України 1996 р. втратила силу Конституція УРСР 1978 р. і Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні від 8 червня 1995 р.

Див. також Конституція, Конституція УРСР 1978.