Конструктивність у політиці

Конструктивність у політиці (від лат. constructivus — те, що використовується для побудови) — специфічна властивість політичних дій, рішень та поведінки, яка відображає міру того, наскільки ці дії, рішення та поведінка чіткі, зрозумілі, можуть бути реалізовані та виражаються у конкретних результатах. Конструктивність у політиці є однією з вимог до політичного процесу, політичної теорії і політичних програм. У більшості випадків, особливо в часи політичних криз, реформ, революцій, конструктивна політика має перевагу над неконструктивною. Конструктивність критики влади з боку опозиційних партій, парламентських угруповань, громадських рухів і політичних лідерів значною мірою сприяє їхньому авторитету і впливу в політиці. Однак самі по собі політичні дії, рішення та поведінка (навіть найчіткіші й найзрозуміліші для загалу) не можуть слугувати показником конструктивності у політиці. Таким показником здатна виступати лише суспільно-політична практика, оскільки засобом набуття популярності тим чи тим політиком або політичною партією стає антипод конструктивності у політиці — неконструктивна політика, коли багато обіцяють, але мало роблять. Саме на її основі, як правило, виникає явище популізму. Характерним прикладом цього може слугувати факт, коли в 1961 р. народам колишнього СРСР були дані обіцянки, що через 20 років вони будуть жити у комуністичному суспільстві. До того ж конструктивність у політиці не слід змішувати з ефективністю політики, бо навіть найконструктивніші рішення і дії не завжди приводять до бажаних наслідків. Тому політика може бути конструктивною, але неефективною.

Див. також Ефективність політики.