Конформізм

Конформізм (від пізньолат. conformis — подібний, відповідний, згодний) — пасивне, пристосовницьке прийняття готових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил під тиском зовнішніх умов та обставин, всупереч власним переконанням. Підпорядкування груповим нормам може бути явним (примус) або завуальованим (вплив традицій, думка більшості). Конформізм становить соціально-психологічну позицію особи, яка виявляється у схильності уникати самостійних рішень та в пасивній, пристосовницькій орієнтації на сприймання готових стандартів поведінки, оцінок тощо. Конформізм слід відрізняти від позицій індивідуалізму (відкрита демонстрація своїх власних переконань, норм поведінки без урахування групових норм), негативізму (протиставлення груповим нормам при одночасній нездатності сформулювати свої власні погляди) та колективізму.

Конформізм як соціально-психологічна орієнтація особи не є її природженою властивістю. Він складається у процесі соціального спілкування і виховання, виявляється в межах як усього суспільства, так і соціальних груп. Розвиток соціально-економічних та політичних відносин породжує рухливість, «гнучкість» конформізму, його залежність від кон’юнктури, виникнення зовнішньої і внутрішньої конформності. Зовнішня конформність означає, що індивід, формально приймаючи вимоги групи (мікросередовища), залишається при своїй думці, а за умов виходу з-під контролю даної спільноти діє за власними переконаннями. При внутрішній конформності індивід під тиском середовища змінює свої погляди, солідаризується з думкою більшості й підпорядковується вимогам соціального середовища. В обох випадках індивід відмовляється від власної моральної свідомості. Найтиповіших рис конформізм набуває в умовах тоталітарного суспільства, незалежно від його соціально-економічного базису. Культивація конформізму засобами ідеологічного впливу і системою призводить до розчинення індивіда у суспільних організаціях, стереотипності мислення, втрати незалежності свідомості.