Корпоративна держава

Корпоративна держава (від пізньолат. corporatio — об’єднання) — донедавна (у радянських словниках) — одна з форм авторитарного політичного феномену, а саме фашистського. Марксистські ідеологи твердили, що корпоративна держава утворилася після Першої світової війни в Італії, Іспанії, Португалії і покликана була виконувати соціальну функцію маскування диктатури монополістичного капіталу і надання фашистським режимам вигляду «співробітництва класів» і «гармонії інтересів» у межах корпорацій. Насправді корпоративні владні відносини мають іншу історію і зміст. Історія корпоратизму сягає глибин феодального суспільства. У 13 ст. у німецьких землях, Нідерландах, Швеції та інших країнах була поширена система стандестаату — політичного керівництва, яке відрізнялося від класичної феодальної системи. Стандестаат базувався на взаємній співпраці короля та різних суспільних верств у справах управління територією. Ця співпраця спричинилася до своєрідного дуалізму влади, за якого остання реалізувалася як королівська (центральна) влада і відносно автономні центри влади. У німецькому Магдебурзі це право було юридично закріплене і увійшло в історію як магдебурзьке право, за яким окремі міста позбавлялися феодальних обмежень і утисків у торгівлі та інших економічних зв’язках із зовнішнім світом. Фактично вони отримували права на самоврядування. Цими правами користувалися і середньовічні українські міста Київ, Львів та багато інших. Стандестаат, таким чином, відіграв позитивну роль у розвитку якісно нових відносин — демократії у політичній сфері, ринково-конкурентних — в економічній. Поширивши простір свободи, він сприяв утворенню національної держави.

Конституційній державі, на відміну від стандестаату, притаманний унітарний орган влади, наслідком чого стають введення єдиної грошової одиниці, єдиного законодавства, державної освіти з єдиною національною мовою. Поступово, відповідно до поєднання ліберальної та демократичної ідей, формується ліберально-конституційна держава. Відтак поняття держави наповнюється новим, усе складнішим змістом. Сьогодні до фундаментальних властивостей ліберально-демократичної держави відносять не лише правовий та соціальний, а й корпоративний, точніше неокорпоративний, характер. Сутність неокорпоратизму ліберально-демократичної держави, звичайно, має дещо спільне з корпоратизмом стандестаату, але тут виразнішою виступає його специфіка. «Соціологія демократії», що з’явилася у серед. 20 ст., потрактовує зміст неокорпоратизму як формування двобічного процесу у стосунках суспільства і держави. З одного боку, йде проникнення суспільства у державу, коли корпоративні інтереси, представлені у владних структурах, набувають властивостей, подібних до суспільних, з іншого — відбувається вторгнення держави у суспільство, завдяки чому влада використовує самих представників зацікавлених груп. Останні ж, не перебуваючи в офіційних колах державного керівництва, ніби одержують публічний статус. Сутність неокорпоратизму щонайбільше виявляє себе створенням потрійного союзу: держави, бізнесу і праці. Цей трипартизм досить складний і вагомий за своїми наслідками. Він відкритий для незадоволення з усіх боків, кожен з трьох його суб’єктів прагне досягти власних специфічних цілей. Владні відносини тут реалізуються таким чином, що кожен поодинці щось втрачає: бізнес відчуває певне обмеження приватного підприємництва; праця занепокоєна можливістю зниження заробітної плати внаслідок регулювання; держава побоюється обмеження прагнень деконцентрації влади. Однак те, що вони втрачають кожен окремо, — усі разом знаходять. Знахідка ця немала — збереження існуючої соціально-економічної і політичної систем. Корпоратизм на загальнонаціональному і макроекономічному рівнях має позитивні наслідки: зростання керованості населення, падіння страйкової активності, більша збалансованість бюджету, зниження рівнів інфляції і безробіття тощо. Це означає, що неокорпоратизм — не просто ситуація, що склалася у багатьох країнах Заходу (Австрія, Фінляндія, Норвегія, Швеція; певною мірою — Австралія, Бельгія, Німеччина, Португалія, Італія), а становить чи не стрижневу вісь їхнього розвитку. Окремі дослідники і політики навіть вважають, що неокорпоративна держава знаменує появу нової суспільної системи, що відрізняється від капіталізму і соціалізму, коли приватна власність поєднується з державним контролем.

Неокорпоратизм не лише складне, а й досить суперечливе явище. За умов трипартизму має місце підміна індивідів як головних учасників політичного життя організаціями; зростання впливу професійних представників спеціалізованих інтересів за рахунок загальносуспільних інтересів громадян; надання окремим асоціаціям привілейованого доступу до вироблення і прийняття політичних рішень. Отже, неокорпоратизм змінює формат ліберально-конституційної держави. Неокорпоративістські відносини мають місце і на пострадянському просторі.