Костомаров Микола Іванович

Костомаров Микола Іванович (1817—1885) — український політичний мислитель, історик, етнограф, письменник, один з фундаторів новітньої української політології, засновник Кирило-Мефодіївського братства. Залишив величезну наукові спадщину з політичної історії України: «Богдан Хмельницький», «Руїна», «Мазепа», «Мазепинці», «Гетьманство Виговського», «Гетьманство Юрія Хмельницького», «Павло Полуботок», «Думки про федеративні начала у давній Русі», «Дві руські народності», «Книга буття українського народу» та ін. Прихильник самостійності безкласової української нації, окремішності української політичної історії. Співець волелюбного демократичного руху українського народу. Політичну теорію створював під впливом німецької класичної філософії, французьких романтиків, російських і польських мислителів. Ідеал Костомарова — федеративна демократична слов’янська республіка, де «не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні кріпака, ні холопа — ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні у сербів, ні у болгар», де будуть втілені ранньохристиянські ідеї повної соціальної справедливості, свободи, рівності й братерства, скасовано кріпацтво, станові відмінності, де правителі на засадах християнської моралі будуть неухильно дбати про освіту та добробут народу, його культуру тощо. Як провідник «теорії народного елементу» у політичному процесі Костомаров ідеалізував «український дух», «українську національну демократію», «братерське співжиття рівних слов’янських народів». Особливий акцент на федеративному устрої слов’янської держави мав своїм джерелом переконання мислителя про федеративне походження Київської Русі. Федеративна держава Костомарова мала управлятись обраним на чотири роки президентом і конгресом, утримувати невелике спільне військо, впровадити однакову грошову систему, здійснювати загальне керівництво зовнішніми відносинами. Такій федерації виявились притаманними чимало конфедеративних рис. Висловлюючи названі ідеї, Костомаров прагнув до розвитку національної самосвідомості українського народу, утвердження в ній ідеї власної самобутності і самоцінності, яку вперше намагався вивести з глибин духу і характеру українського народу («Дві руські народності»).

У 60-70-х pp. під впливом репресій та власних світоглядних суперечностей Костомаров відходить від позицій радикалізму і утверджується як ідеолог безполітичного, культурницького українофільства, стає автором теорії «для домашнього вжитку», згідно з цією теорією українці повинні для «високих потреб» користуватися російською мовою «домашнього вжитку». Однак, попри всі свої вагання, сумніви й розчарування, Костомаров в історії української політичної думки залишається людиною, яка однією з перших у 19 ст. піднесла українську ідею до рівня теоретичного усвідомлення.

Див. також Кирило-Мефодіївське товариство.