Країни, що розвиваються

Країни, що розвиваються — група найбідніших країн світу, що виступає за створення відповідних міжнародних умов для подолання їх економічної, технологічної, торгівельної, фінансової та іншої відсталості порівняно з індустріально розвиненими країнами. В умовах «холодної війни» вони ототожнювалися з країнами «третього світу», «країнами, що не приєдналися», «нейтральними націями» або «новоутвореними незалежними націями». Їх характеристика як «недостатньо розвинених націй» або «нерозвинених націй» має на увазі економічні фактори.

У переважній більшості до цих країн відносять ті, які в 60-х pp. 20 ст. у процесі розпаду колоніальних імперій визволилися від колоніальної залежності і стали суб’єктами міжнародного права, тобто повноправними членами міжнародного співтовариства. Для цієї групи країн властива широка політична концепція, яка ґрунтується на міжнародних відносинах, що склалися в післявоєнний період, і містить власні підходи до майбутніх перспектив розвитку цих відносин. Вона виходить як із географічного фактора (включаючи до сфери своєї дії країни Азії, Африки, Латинської Америки), так і з історичного фактора (охоплюючи країни, що здобули незалежність у ході боротьби проти колоніалізму і на сучасному етапі виступають проти неоколоніалізму). Ця концепція має також юридичне значення, оскільки сучасне міжнародне право визнає особливі права країн, що розвиваються, на розвиток і необхідність надання їм допомоги з боку міжнародного співтовариства та індустріально розвинених країн. Ці та інші особливості становища країн, що розвиваються, генерують певний напрям думок щодо місця та ролі цих країн у міжнародній системі й зумовлюють їх відповідну міжнародно-правову позицію.

Значення появи країн, що розвиваються, та їх вплив на сучасні міжнародні відносини і сучасне міжнародне право можна порівняти з безпрецедентним зростанням після Другої світової війни міжнародної інституційної системи. Ці країни змінили структуру міжнародних відносин та структуру традиційного міжнародного права. Останнє як європоцентристське за своїм походженням та характером з «міжнародного права цивілізованих націй», у якому колоніальні народи, що становили переважну більшість населення світу, розглядалися як «нецивілізовані» або «напівцивілізовані» і були лише його об’єктами, а не суб’єктами, трансформувалося в універсальне міжнародне право, що відображає потреби часу та вимоги нової спільноти народів, заснованої на суверенній рівності та співробітництві.