|
Лассвелл Гарольд Дуайт (1902—1978) — американський політолог. Використовуючи методи психоаналізу і соціальної психології, вивчав політику як поведінку суспільно-політичних груп і як систему аналізу процесу прийняття політичних рішень. Лассвелл започаткував аналіз влади як міжперсональної конструкції, що робить її атрибутом соціальних відносин, тому влада, на його думку, — це «міжособова ситуація». Одночасно Лассвелл опрацьовував проблеми функціонального підходу до політики, зокрема використовував методи психоаналізу у вивченні політичної поведінки і пропаганди. Значну увагу він приділив з’ясуванню ролі масових комунікацій в оформленні, поширенні і відтворенні символіки політичної влади («Техніка пропаганди у світовій війні», «Пропаганда, комунікації та публічний порядок»). Після війни Лассвелл запропонував формулу масової комунікації: відповідь на питання, що таке масова комунікація, з’ясовується в міру відповіді на питання, хто говорить — що повідомляє, яким каналом — кому, з яким ефектом. На думку Лассвелла, у такому випадку вивчаються: комунікатор (тобто інститут, що організовує, контролює); повідомлення (т. зв. контент-аналіз); засоби, аудиторія (її якісні та кількісні характеристики); результати (тобто зміни свідомості аудиторії). Усе це викладено у творі «Структура і функції комунікації в науці» (1960). У зв’язку з таким вивченням політичної влади Лассвелл акцентував увагу на значенні розуміння спілкування людей як «відкритого форуму для постійного обговорення питань взаємної терпимості й доступу до головних цінностей життя». Тому, на думку Лассвелла, політична наука у широкому розумінні — це орган самопізнання і самовдосконалення людства у процесі загальнокосмічної еволюції. Натомість таке вивчення політичної влади автоматично робило аналіз політичних рішень центральним у політичній теорії. Тому Лассвелл та А. Каплан у спільній праці «Влада і суспільство» (1950) подають лаконічну дефініцію: «Влада — це участь у прийнятті рішень». Рішення визначалися як політика, що допускає певні санкції (позбавлення чогось); тоді вони виступатимуть як спланований процес, що визначає цілі, ціну та практичні кроки до їх реалізації. Логічно продовжуючи аналіз політичних рішень, Лассвелл зайнявся вивченням онтологічного аспекту процесу аналізу політичних рішень, присвятив низку творів вивченню політичної еліти в різних режимах політичної влади, тобто аналізував, хто саме приймає політичне рішення. Ще у 30-і pp. він впровадив поняття т. зв. «гарнізонної держави» (тобто репресивного режиму). Альтернативою такому режиму стали змішані форми політичної влади, де політична еліта була б діловою, партійною і т. п. Під впливом доктрини неолібералізму він вважав, що потрібно опрацювати концепцію політичної терапії. Суть її у визнанні тези, що лише державна влада здатна приборкати владу ринкової стихії, лише вона «знає, у чому полягають інтереси громадян». Суб’єктом такої влади повинні виступати «політики-аналітики, що виконували б функцію контролю за політичною поведінкою індивідів» («Психопатологія і політика»). Державна влада, вважав Лассвелл, стала розумною впорядковуючою силою, яка стоїть над т. зв. «політичним ринком» і забезпечує його нормальне функціонування. Отже, Лассвелл поволі почав сповзати на антидемократичні позиції. І все ж, хоча Лассвелл і його послідовники і вважали, що реальна влада повинна спиратися на силу, однак вони пропонували, щоб цю силу не використовували для насильства. Влада без примусу, авторитетна влада, що була б утіленням розумних засад, — ось ідеал неолібералізму.
|
|
