Ленін (Ульянов) Володимир Ілліч

Ленін (Ульянов) Володимир Ілліч (1870—1924) — російський політичний і державний діяч, публіцист, вождь і один з головних ідеологів Жовтневої революції 1917 р. в Росії, організатор III Комуністичного Інтернаціоналу. Спираючись на західноєвропейську соціалістичну думку і враховуючи специфіку Росії, він у загальних рисах сформулював марксистську (більшовицьку) політичну доктрину 20 ст. Центральне місце у ній займає питання про класову боротьбу, що є «одним з найголовніших питань марксизму». Тісно пов’язавши марксизм з ідеологією, Ленін ідеологізував саму доктрину, яка у вигляді політичної ідеології більшовицької партії була втілена у радянському суспільстві. Складовою частиною цієї доктрини стала ленінська концепція соціалістичної революції, яка містила в собі ідею про можливість перемоги революції в одній країні, положення про об’єктивні передумови революції та суб’єктивний фактор, вчення про авангардистський тип політичної партії, ідею революційної ситуації, принципи тактики партії під час національної кризи і збройного повстання, конкретизацію ідеї союзу робітничого класу із селянством, поєднання соціальної боротьби з національно-визвольною та переростання буржуазно-демократичної революції у соціалістичну. Ленін розвинув концепцію держави диктатури пролетаріату, методів її діяльності, структури, часу існування, тактики державної політики, зокрема акценту на примус і насильство (зокрема, одразу після революції був відмінений впроваджений Керенським закон про смертну кару для солдатів). За спогадами Л. Троцького, революцію без розстрілів Ленін вважав «неприпустимою слабкістю», «пацифістською ілюзією». Він подав своє бачення пролетарської демократії як явища перехідного типу, не обмеженого буржуазним правом, зайнявши суто прагматичні позиції: «що вигідно світовій революції, справі пролетаріату — це добре, що ні — ні». Запропонував також власне бачення соціально-класової структури суспільства, дав визначення поняттю «клас».

Ленін розробив теоретичні погляди марксизму з національного питання, основним принципом яких було підпорядкування його соціальному питанню. Він виділив основні аспекти національно-державного будівництва в перехідний період і спробував обгрунтувати принцип пролетарського інтернаціоналізму, залишаючись прибічником ідеї світової соціалістичної революції. Разом з тим Ленін залишився у полоні традиції «собирательства земель русских», що виявилося в ідеях державного федеративного будівництва.

Ленін виробив ряд положень про тактику більшовицьких партії щодо інших політичних партій та опозиційних організацій, стратегію й тактику «нової економічної політики», сформулював основні положення зовнішньої політики пролетарської держваи й визначив стратегічні цілі цієї політики. Головною характерною рисою Леніна як людини була абсолютна політизація мислення; політика, за його власним висловлюванням, була для нього справою, «що захоплює сильніше за все, відволікти від неї могла б лише більш захоплююча справа, але такої немає».

Див. також Ленінізм.