Липинський В’ячеслав Казимирович

Липинський В’ячеслав Казимирович (1882—1931) — український історик і політолог. У своїх працях сформулював політичну доктрину української монархічної державності, суть якої полягає в наступному: 1) політичним ідеалом для України є спадкова монархія на чолі з гетьманом, в якому втілюється українська національна ідея: початки української державності Липинський вбачав у свідомій діяльності Б. Хмельницького [«Україна на переломі (1657—1659)»]; 2) республіканська парламентська демократія є непридатною для України; серед трьох методів завоювання влади, які передбачають три політичні режими — демократичний, охлократичний і класократичний, — найпридатнішим є класократія — режим влади, який реалізується активною меншістю — аристократією; 3) концепція аристократії, сформульована Липинським, ґрунтується на принципі «територіального патріотизму», який є важливішим за національний чинник, оскільки він сприяє поширенню консервативної ідеології, християнської релігії і солідаризму; 4) концепція хлібороба-власника, як рушійної сили політичного процесу, займає в доктрині Липинського одне з центральних місць; хліборобство поряд з безпосередніми своїми функціями мало формувати союз із армією, що сприяло б зовнішньополітичним союзам, зокрема зі східнослов’янськими народами.

Двічі за життя Липинський дещо змінював свої погляди, один раз у бік демократії (перед Першою світовою війною), другий раз — до конституційної монархії (наприкінці життя). Незмінною, творчою і консолідуючою у концепції Липинського є думка: «...ніхто нам не збудує державу, коли самі не збудуємо, і ніхто за нас не зробить нації, коли ми самі нацією не хочемо бути».