Ліга Націй

Ліга Націй (англ. League of Nations, франц. Societe des Nations) — міжнародна opганізація, що існувала в період між Першою і Другою світовими війнами. Утворена 1919 р. Основні органи Ліги Націй перебували в м. Женеві (Швейцарія).

Статут Ліги Націй був включений до Версальського мирного договору 1919 р. і набув чинності 10 січня 1920 р. Базувався на принципах колективної безпеки (спільних діях країн-членів проти агресора), застосування арбітражного суду для розв’язання міжнародних спорів, скорочення озброєнь, відкритої дипломатії тощо. Хоча в Статуті остаточно не було закріплено юридичної заборони ведення війни і не дано визначення агресії, це, по суті, була перша спроба заснувати міжнародний механізм запобігання збройним конфліктам і збереження миру та безпеки у світі. Положення Статуту засвідчили істотний прогрес у питанні обмеження застосування війни як засобу розв’язання спорів і конфліктів між державами. Члени Організації взяли на себе зобов’язання не застосовувати воєнних дій, доки спір не буде розв’язано уповноваженими органами Ліги Націй або шляхом третейського розгляду. У разі порушення цього зобов’язання інші члени Ліги Націй повинні були застосувати санкції, зокрема припинити всі торговельні і фінансові відносини з порушником.

Основні органи Ліги Націй — Асамблея, Рада Ліги Націй і Секретаріат на чолі з Генеральним секретарем. Ряд питань одночасно належав до компетенції і Асамблеї, і Ради, деякі вирішувалися виключно Асамблеєю (прийом нових членів, затвердження бюджету Організації та ін.). Асамблея складалася з представників держав-членів (Статут Ліги Націй підписали 44 держави). Чергові сесії Асамблеї відбувалися щороку у вересні; передбачалася можливість скликання позачергових сесій. Рада Ліги спочатку складалася з 4 постійних членів (Великої Британії, Італії, Франції та Японії) і 4 непостійних членів, які обиралися на певний термін. Пізніше склад Ради змінювався. Всі рішення Асамблеї і Ради, крім процедурних питань, мали прийматися одноголосно.

Для виконання відповідних функцій у структурі Ліги Націй були створені також Постійна палата міжнародного правосуддя (як судовий орган), Міжнародна організація праці, а також постійні та тимчасові комісії, зокрема постійна Мандатна комісія, яка була складовою частиною запровадженої Статутом Ліги Націй мандатної системи управління колоніальними та підопічними територіями.

Організація не змогла повністю реалізувати статутні положення, зокрема вжити ефективних заходів проти агресивних дій Німеччини, Італії та Японії, які призвели до розв’язання Другої світової війни.

Уряд УНР заявив про намір України стати членом Ліги Націй, проте цей намір проігноровано. 23 лютого 1921 р. Ліга взяла до уваги неодноразові протести президента ЗУНР Є. Петрушевича і визнала, що Східна Галичина перебуває під військовою окупацією Польщі, а не під її юрисдикцією. У вересні 1933 р. на закритому засіданні Ради Ліги Націй було розглянуто питання про голод в Україні. До Міжнародної Унії (Спілки) товариств Ліги Націй, яка була утворена для співпраці з Лігою та поширення її ідей, належали, зокрема, Українське товариство для Ліги Націй (діяло в 1921—1924 pp.) і Західно-українське товариство Ліги Націй. Їх діяльність сприяла поширенню інформації про Україну та українців у міжнародних колах.

СРСР вступив до Ліги Націй на запрошення 34 держав 1934 р. і був виключений з неї після розв’язання ним агресії проти Фінляндії 1939 р. Формально Ліга припинила свою діяльність 1946 р. згідно з рішенням Асамблеї Ліги Націй, хоча фактично перестала функціонувати ще до початку Другої світової війни.

Уроки і досвід Ліги Націй були враховані при утворенні Організації Об’єднаних Націй (ООН).