Маастрихтський договір 1992

Маастрихтський договір 1992 — міжнародно-правовий документ про утворення міжнародного політико-економічного об’єднання європейських держав — Європейського Союзу (ЄС). Підписаний 7 лютого 1992 р. державами — членами Європейського співтовариств (Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Франція) у м. Маастрихті (Нідерланди). Набув чинності 1 листопада 1993 р. Договір складається з 7 розділів (І. Загальні умови; II. Положення, що змінюють Договір, який засновує Європейське економічне співтовариство, з метою утворення Європейського співтовариства; III. Положення, що доповнюють Договір, який засновує Європейське об’єднання вугілля і сталі; IV. Положення, що доповнюють Договір, який засновує Європейське товариство з атомної енергії; V. Положення про спільну зовнішню політику і політику безпеки; VI. Положення про співробітництво в галузі правосуддя та внутрішніх справ; VII. Заключні положення).

Маастрихтський договір 1992 не скасовує й не замінює Паризький договір 1951 р. (про створення Європейського об’єднання вугілля і сталі) та Римський договір» 1957 р. (про заснування Європейського економічного співтовариства та Європейського товариства з атомної енергії). Формально він утворює нову структуру — Європейський Союз і водночас вносить зміни та доповнення до всіх трьох установчих договорів Європейського співтовариств, які в основному зберігають юридичну силу. Своїми положеннями про спільну зовнішню політику й політику безпеки Маастрихтський договір 1992 відобразив намір держав-засновниць перейти до вищого рівня узгодженості своїх дій на міжнародній арені. Нововведенням стало також положення про співробітництво в галузі правосуддя і внутрішніх справ, особливо про узгодженість політики надання притулку та з імміграційних питань, правил перетинання кордонів, проживання громадян третіх держав, боротьби з транснаціональною злочинністю тощо.

Маастрихтський договір 1992 супроводжується низкою додаткових уточнюючих документів, серед яких 10 протоколів, 8 декларацій і одна угода. Найважливіші — Протокол про статут Європейської системи центральних банків і Європейського центрального банку, Протокол про статут Європейського валютного інституту, Протокол про Економічний і соціальний комітет та Комітет регіонів, а також Протокол про перехід до третього етапу розвитку економічного і валютного союзу. Фактично ці документи є угодами держав-учасниць з принципових питань дальшого розвитку економічної інтеграції в рамках Європейського Союзу. Декларації, що додаються до Маастрихтського договору 1992, мають більш узагальнюючий, порівняно з протоколами, характер: Декларація про громадянство держав-членів; Декларація про європейський фонд розвитку; Декларація про роль національних парламентів у Європейському Союзі; Декларація про Західноєвропейський союз; Декларація про право доступу до інформації; Декларація про валютне співробітництво з державами, що не є членами співтовариства.

Маастрихтський договір 1992 не лише істотно зміцнив інтеграційні процеси, а й сприяв поширенню та поглибленню профедеральних тенденцій у розвитку Європейського Союзу, які підкріплюються введенням інституту єдиного громадянства, єдиної валюти тощо.

2 жовтня 1997 р. у м. Амстердамі (Бельгія) було підписано Договір про внесення змін до Маастрихтського договору 1992. У ньому йшлося, зокрема, про посилення співробітництва держав — членів Європейського Союзу в питаннях захисту прав і свобод людини, свободи пересування осіб, удосконалення інститутів та інших органів Європейського Союзу тощо.