Маблі Габріель Бонно де

Маблі Габріель Бонно де (1709—1785) — французький філософ, історик і дипломат. Отримав освіту у Ліонському єзуїтському колежі та Паризькій духовній семінарії Сен-Сюльпіс. Відмовившись від церковної кар’єри, повернувся до Гренобля, де до поч. 40-х р. 18 ст. займався самоосвітою. У 1742—1746 pp. — секретар міністерства закордонних справ. Решту свого життя присвятив науковій діяльності. Залишив значну дослідницьку спадщину з історії Давньої Греції та Давнього Риму, Франції, Польщі, європейського права, мистецтва, філософії, історії, моралі тощо.

Основні праці: «Публічне право Європи, що ґрунтується на договорах, починаючи з Весттальського миру до наших днів» (1748), «Принципи переговорів» (1757), «Про права та обов’язки громадянина» (1758), «Сумніви, запропоновані філософам-економістам з приводу природного і необхідного порядку політичних суспільств» (1768), «Про законодавство, або принципи законів» (1776), «Про вивчення історії» (1778), «Про спосіб писати історію» (1783), «Зауваження про уряд і закони американських штатів», «Принципи моралі» (обидві — 1784) та ін. На думку Маблі, основним завданням суспільства є приборкання зла шляхом вгамування пристрастей та охорона природних прав людини. Найголовнішими з цих прав він вважав право на розум, свободу, щастя, гідність і рівність. За Маблі, саме для оборони природних прав на основі договору люди створили державу і політичну владу. Встановлення гуманної влади, призначення правителів, здатних домогтися панування щастя у суспільстві, — не лише право, а й природний обов’язок громадян, оскільки саме добрі громадяни, а не багаті врожаї, становлять щастя суспільства. На відміну від попередників, зокрема Ж.-Ж. Руссо, Маблі доводив, що суспільного договору, за яким народ повністю передав би свої права правителям, ніколи не було (якщо ці правителі діють не в інтересах суспільства, посягають на природні права, то народ як єдине джерело верховної влади має право влаштувати опір деспотам і скинути їх). Революції, на думку Маблі, не лише можливі, а й бажані, як і громадянські війни, що оздоровлюють суспільство. Маблі вимагав скасування спадкової влади, перебудови суспільства на демократичних засадах. Право на проголошення війни він вважав справою виключно всієї нації, а не окремих посадових осіб.

Багато уваги Маблі присвятив проблемі соціальної рівності. На його думку, нерівність несе нещастя суспільству, породжує у ньому ненависть, її спричиняють політики і закони. Природа не створювала ні рабів, ані панів, ні привілейованих, ані пригнічених. Першопричина нерівності — приватна власність. Ідеал Маблі — поміркованість і стриманість, рівність у потребах і споживанні. Багатства і пишноти, на його думку, нівечать людину, суперечать її природній меті, «при них любов до слави, до батьківщини, свободи і законів поступається місцем принизливому інтересу». Шлях до відродження природної рівності людей Маблі вбачав в усуспільненні майна та у вдосконаленні законодавства. Спільність майна створить «героїв праці», приведе до побудови держави, в якій одні громадяни не тупітимуть від злиднів, а інші — від розкошів. Маблі був упевнений, що чим менше індивіди займатимуться власними багатствами, тим більше вони цікавитимуться загальним благом. Його мрія — побудувати республіку на невідомому острові, над яким височіє чисте небо і по якому тече корисна для здоров’я вода, республіку, де всі багаті, всі бідні, всі рівні, всі вільні, всі брати і де першим законом була б заборона «володіти власністю».

Головним завданням законодавця Маблі вважав відновлення природних прав і свобод громадян, на основі яких вони стануть щасливими; нові закони повинні не примножувати прибутки, а зменшувати потреби, приборкувати та викорінювати честолюбство. Посадові особи у державі, зазначає Маблі, матимуть такі ж самі потреби, як і всі її громадяни. За своїми ідеями та сутністю вчення Маблі належить до утопічного комунізму.