Макіавеллі Нікколо

Макіавеллі Нікколо (1469—1527) — італійський політичний мислитель, фундатор політичної теорії Нового часу, що першим запропонував виокремити науку про політику як окрему галузь. Головні праці — «Державець», «Історія Флоренції», «Міркування на І декаду Тита Лівія». Протиставивши теологічному розумінню державної влади юридичний світогляд, розуміючи силу як основу права, а поняття «держава» — як загальний політичний стан суспільства, Макіавеллі у вченні про людину виходить з її єдиної і незмінної природи для всіх часів і всіх народів, природи, яка втілює в особі злобу, агресивність, владолюбство, жадібність, брехливість, боягузливість, легкодухість, невдячність, зрадництво, лицемірство, ненависть, нестриманість у потребах і бажаннях тощо. Такі негативні природні якості людини і необхідність їх насильницького приборкування і викликали до життя державу (ці думки були висловлені за 150 років до Т. Гоббса). Обстоюючи пріоритет світської влади, італійський мислитель гостро критикує духівництво, а дворянство закликає знищити зовсім. Його ідеал державного устрою — сильна, жорстко централізована республіка, де владарюють представники народу, молодої буржуазії та виборний глава держави, який, враховуючи негативні якості людини від природи, повинен бути «лисом, щоб бачити гадів, і левом, щоб нищити вовків». Для об’єднання суспільства правитель може використовувати будь-які засоби («мета виправдовує засоби»), у т. ч. аморальність, нечесність, жорстокість, залякування, демагогію, наклепи, підступність, хитрість, віроломство і т. ін. Лише тоді республіка стане справді могутньою, виправдає своє покликання, коли правитель відкине закони і принципи моралі й встановить правову авторитарну диктатуру «великого перетворювача». Держава, на думку Макіавеллі, — це вищий вияв людського духу, а служіння державі — це сенс, мета життя і запорука щастя людини. Водночас мислитель не відгороджується глухою стіною від традицій своїх земляків-гуманістів. Він неодноразово вказує на полярність інтересів бідних і багатих, говорить про справедливість і досконалий державний устрій, який повинен забезпечити політичну свободу людини, демократичне міське самоврядування. Мрія Макіавеллі — сильна республіка, яка гарантує своїм громадянам не лише розквіт свободи, а й рівність, тобто шанування всіх феодальних привілеїв, пом’якшення різких майнових відмінностей. На його думку, тільки свобода і рівність можуть розвивати здібності особи, втілювати у ній любов до загального блага і необхідні громадянські чесноти.

Відрив учення Макіавеллі від історичного контексту породив т. зв. феномен макіавеллізму — своєрідного способу політичної діяльності, який не гребує будь-якими засобами задля досягнення власної мети. Справжня ж суть учення Макіавеллі постає з його власних слів: «У моїй оповіді ніколи не було ані прагнення приховати безчесну справу під благодійною личиною, ані навести тінь на похвальне діяння».