Мао Цзедун

Мао Цзедун (1893—1976) — китайський державний і політичний діяч, ідеолог марксизму. Закінчив 1918 р. педагогічне училище у м. Чанша — адміністративному центрі провінції Хунань, працював у бібліотеці Пекінського університету.

Під впливом Жовтневої революції 1917 р. в Росії познайомився з ідеями марксизму, прилучився до антиімперіалістичного та антифеодального руху «4-го травня». Один із засновників спілки «Новий народ» (1918). У 1919 р. заснував журнал «Сянцзянський огляд», 1920 р. — «Спілку культурних читань» з метою розповсюдження революційних ідей. Член Комуністичної партії Китаю (КПК) з часу її заснування (1921). Організував у Чанші комуністичні групи. Брав участь у роботі 1-го з’їзду КПК (1921), був обраний секретарем Хунанського комітету КПК. Очолював центральний відділ пропаганди Гоміндану, редагував журнал «Політичний тижневик», викладав в Інституті селянського руху. 1928 р. призначений політичним комісаром 4-го корпусу Червоної армії Китаю. 1931 р. на 1-му Всекитайському з’їзді представників радянських районів у м. Жуйдзині (пров. Цзянси) обраний головою ЦВК і Раднаркому Китайської Радянської Республіки. З 1935 р. Мао Цзедун входив до складу секретаріату ЦК КПК, з 1943 — голова ЦК КПК. З утворенням КНР (1949) Мао Цзедун обраний головою Центральної народної урядової ради КНР і одночасно очолював Народно-революційну військову раду. У 1954—1959 pp. — голова КНР і Державного комітету оборони країни. Ініціатор т. зв. великого стрибка (1957—1959) і «культурної революції» (1966—1976), які завдали великих матеріальних збитків китайському суспільству, деструктивно вплинули на його розвиток, призвели до значних людських і культурних втрат.

У своїх працях «Стратегічні питання революційної війни в Китаї» (1936), «Стосовно протиріччя» (1937), «Китайська революція і Комуністична партія» (1939), «Про нову демократію» (1940), «Про коаліційний уряд» (1945) та ін. Мао Цзедун намагався поєднати цінності традиційної китайської культури (старого знання) і західної культури (нового життя). Він дотримувався ідеї «китаїзації марксизму» через втілення його теоретичних ідей у практику революційного оновлення Китаю. Розробив концепцію «нової демократії», згідно з якою у відсталих країнах можливе встановлення демократичної диктатури народу як форми диктатури пролетаріату. Така диктатура передбачала співробітництво основних класів, у т. ч. національної буржуазії під керівництвом робітничого класу. Мао Цзедун дотримувався ортодоксальних марксистських позицій, негативно ставився до досягнень світової політичної думки, його ідеалом були політичні ідеї Й. В. Сталіна. Разом з тим вчення Мао Цзедуна про два типи суперечностей («суперечності між нами й нашими ворогами та суперечності всередині народу») розходилися з тодішніми марксистськими догмами.

На початку «культурної революції» Мао Цзедун виступав прибічником «безбережної демократії мас». Пізніше подібні погляди китайська пропаганда охарактеризувала як «лівацькі ухили і помилки». У китайській політичній думці Мао Цзедун визнавав позитивну роль школи лепетів (законників), представники якої поряд з вимогами поваги до закону виправдовували і пропагували насильство. Мао Цзедун критично ставився до конфуціанства, заперечуючи властиві йому загальнолюдські морально-етичні принципи.