Маркс Карл

Маркс Карл (1818—1883) — німецький мислитель, економіст, громадсько-політичний діяч, засновник марксизму — однієї з найвпливовіших течій політичної думки у новітній історії людства. У 1841 р. захистив докторську дисертацію в Єнському університеті про відмінності між натурфілософією Демокріта та Епікура. У 1842—1843 pp. редагував ліберальну «Рейнську газету», під впливом М. Гесса перейшов на комуністичні позиції. У 1843 p. Маркс переїхав до Парижа, потім — до Брюсселя. У 1849 р. брав участь в організації «Союзу справедливих», пізніше перейменованого у «Союз комуністів». Тоді ж він разом з Ф. Енгельсом написав кілька спільних праць: «Святе сімейство, або Критика «критичної критики», «Німецька ідеологія» та «Маніфест Комуністичної партії». 1849 p. Маркс переїхав до Лондона, де наполегливо працював над «Капіталом» і написав ряд творів, зокрема «Класова боротьба у Франції з 1848 до 1850 pp.», «Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта». Брав активну участь у створенні І Інтернаціоналу (1864). У першій пол. 1870-х pp. написав твори «Громадянська війна у Франції» та «Критика Готської програми», продовжив роботу над «Капіталом», який так і не встиг закінчити. Серед найголовніших політичних ідей, висловлених Марксом, були: 1) запозичена у О. Тьєррі й модернізована ідея про вирішальну роль класової боротьби в історичному процесі; Маркс виходив з домінування класової боротьби в буржуазному суспільстві, яке підпорядковує собі всі інші види соціальної боротьби, абсолютизував і спрощував увесь історичний процес (або диктатура пролетаріату, або диктатура буржуазії); 2) ідея класової боротьби, тісно пов’язана з думкою про роль пролетаріату в цій боротьбі; Маркс вважав, що пролетаріат має виконати месіанське призначення — ліквідувати експлуатацію пролетаріату, здійснити соціальну революцію, остаточно ліквідувати класи (визначення яких він так і не дав); 3) ідея держави як диктатури того чи іншого класу; ідея держави як диктатури пролетаріату стала центральною ідеєю марксизму, вона спиралася на досвід Паризької комуни; 4) ідея «історичної місії» пролетаріату, яку він повинен здійснити через політичну революцію, злам старої державної машини; держава перехідного періоду — це держава диктатури пролетаріату, яка після виконання своїх функцій стає зовсім не потрібною (Маркс повторив ідею Г. Фіхте про майбутнє відмирання держави); 5) ідея створення «особливої партії» пролетаріату, яка має усвідомити себе виключно класовою і перетворити своїми програмними документами пролетаріат у самостійну політичну силу; Маркс вважав, що політична партія як провідна сила повинна буде вести постійну, тверду і безкомпромісну боротьбу з ідеологією противників пролетаріату та з будь-якими відхиленнями всередині самої партії. Маркс не залишив якоїсь стрункої, глибоко опрацьованої теоретичної політичної концепції. Основні її положення розпорошені у зазначених вище творах та багатьох статтях і виступах. На сучасному етапі суспільно-політичного розвитку, особливо у посттоталітарних країнах, постать і вчення Маркса оцінюються здебільшого різко негативно. Незважаючи на це, Маркс назавжди залишиться в історії видатним мислителем 19 ст., що сформулював своєрідну «релігію революції», в основних рисах подав її ідеологічне та економічне обґрунтування, а також власне бачення історичного процесу, його перспектив. З погляду видатного західного соціолога і психолога Е. Фромма, Маркс є «уособленням тієї самої людини, про яку він мріяв, людини, яка мало має, але багато значить, а багатство її в тому, що вона потрібна людям».

Див. також Марксизм.