Ментальність (менталітет)

Ментальність (менталітет) — стійкі структури глибинного рівня колективної та індивідуальної свідомості й підсвідомості, що визначають устремління, нахили, орієнтири людей, у яких виявляються національний характер, загальновизнані цінності, суспільна психологія. Ментальність означає щось спільне, яке лежить в основі свідомого і підсвідомого, логічного та емоційного, тобто вона є глибинним джерелом мислення, ідеології та віри, почуттів та емоцій. Ментальність формують географічне середовище, політичні інститути і соціальні структури суспільства, культура, традиції.

Геополітичне становище українських земель, їх розташування між Заходом і Сходом зумовило маргінальність, двоїстість української ментальності їй притаманне поєднання індивідуалізму, характерного для західної орієнтації, і східної чуттєвості та емоційності. Роздвоєність національної ментальності посилили взаємодія і взаємовплив двох головних історичних шарів традиційно-побутової культури: землеробського та козацького. Найглибинніші шари української ментальності закладені, безперечно, землеробством, яке з найдавніших часів було заняттям українців як яскраво вираженого автохтонного етносу. Саме землеробство визначило особливості їхнього світобачення, культурні орієнтири та соціальну організацію. Фахівці стверджують, що весь уклад життєдіяльності українців (праця, традиції, культура, мова і ментальність) ідеально адаптовані до однієї й тієї ж території (ландшафту), детерміновані природними циклами і сільськогосподарським календарем. Закодована на рівні підсвідомості, закріплена в традиціях та мові, ця інформація зумовлює такі характерні риси українського національного характеру, як тонке відчуття гармонії, зважений підхід до вирішення складних справ, працьовитість, миролюбність, ліричне сприйняття життя, м’який гумор, відчуття господаря та певний індивідуалізм (усвідомлення самоцінності власної особистості), розвинуте почуття справедливості, що спонукає до нескінченних пошуків правди.

Хліборобська культура, залишки матріархату у родинних відносинах зумовили активну, пріоритетну роль жінки. Внаслідок цього соціальні та психічні норми, ідеали, система моральних цінностей українців формувалися в рамках землеробської культури під домінуючим впливом жінки, на противагу Західній Європі, де переважав патріархальний тип родин. Активність, яскраво виражені волелюбність і демократизм, пріоритет чоловіка почали фіксуватись і закріплюватися в українській ментальності з появою на історичній сцені оригінального етносоціального утворення — козацтва.

Отже, для української ментальності характерна двоїстість, яка, з одного боку, базується на поєднанні в ній західних і східних начал, з іншого — на протиставленні двох головних історичних шарів традиційно-побутової культури: хліборобської і козацької. Ця двоїстість виявляється у великій амплітуді чуттєвого життя українців: від любові — до ненависті, від ейфорії — до розпачу, а також у певній непослідовності дій.

Суттєво деформувала український національний характер багатовікова відсутність власної держави, що призвело не лише до гіперболізації зовнішніх чинників, покладання на них провини за численні свої біди, а й відбилося в національній ментальності як трагедія людини, яка є фактичним хазяїном землі (в розумінні навичок практичного господарювання, органічного злиття з природою та ін.), але через дію зовнішніх сил не може бути вільним господарем. З цього коріння проростають примирливе ставлення до негативних явищ, терплячість, відсутність здорових амбіцій, дистанціювання від особистої відповідальності.

Тривала роз’єднаність українських земель, їх перебування у складі Російської, Австро-Угорської імперій, Польщі, Румунії, Чехословаччини та інших держав наклали помітний відбиток на культуру, традиції, побут українців. Саме цей чинник протягом віків поглиблював психологічне, побутове та політичне відчуження між різними частинами українського народу і врешті-решт став основною причиною такої болючої риси сучасної української ментальності, як відсутність почуття національної єдності.

Наприклад, на ментальність галичан суттєво вплинула західноєвропейська культура, насамперед австро-німецька та польська. Крім цього, важливим фактором їхнього життя була греко-католицька церква. Мешканцям Галичини властиві працелюбність, індивідуалізм, вміння господарювати, повага до власності. При цьому ментальності галичан також притаманні певний консерватизм, скерований на увіковічнення у незмінному вигляді основних національно-етнічних цінностей, а також активні прояви національних почуттів, патріотизму. Для населення Центральної, Східної та Південної України через низку історичних обставин головною метою було, як правило, не національне, а соціальне визволення. Провідними рисами ментальності в цьому регіоні були колективізм, анархізм, віра в доброго і мудрого правителя, який наведе порядок; порівняно слабшими — прояви національних патріотичних почуттів, звичка до копіткої праці.

Нині є всі підстави говорити не лише про особливості української ментальності в цілому, а й про її своєрідність в різних регіонах України. Здійснювані протягом віків цілеспрямоване знищення і денаціоналізація української еліти надзвичайно звужували коло генераторів національних філософських ідей, творців самобутньої української культури, політичних лідерів та провідників народу. Це, з одного боку, посилювало консервативність української ментальності як засобу захисту вже набутих національних цінностей від чужих впливів, з іншого — поглиблювало недовіру до власної еліти, яка може запродатися знову.

Свій слід у національному генетичному коді залишило й тривале перебування українського народу у жорстких рамках тоталітарного суспільства. Уроджені плями тоталітаризму наявні у психології багатьох людей, вихованих за радянської доби. Фахівці виділяють такі основні риси «радянської» ментальності: пасивність особи — відсутність волі до поліпшення життя власними силами, що доповнюється формальною активністю, про людське око, напоказ, головне — створити враження, що людина працює, а не працювати на певний результат; комплекс меншовартості — відчуття власної неспроможності через некомпетентність та непрофесіоналізм, зворотним боком чого є невмотивована амбіційність і хамство; патерналізм — очікування від влади розв’язання власних проблем; безпорадність, сподівання на розв’язання проблем ззовні, на чиюсь гуманітарну допомогу.

У сучасних умовах ментальність продовжує відігравати свою не дуже помітну на перший погляд, але важливу роль. Завдячуючи особливостям української ментальності (певному консерватизму, повільності, зваженості), незважаючи на складнощі перехідного періоду, в державі не відбувалося масштабних соціальних вибухів. Водночас саме ці особливості національного характеру українців можуть інколи перетворюватися на серйозну перешкоду на шляху реформ, оскільки вони не дають можливості надати розвиткові країни бажаної динаміки, здійснити прорив на якісно новий рівень суспільного життя.