Методологія політичної науки

Методологія політичної науки — система принципів і засобів побудови політичних теорій, різних рівнів систематизації політичного знання, а також емпіричних досліджень на рівні конкретного (політологічного) аналізу. Як наука, що має інтегральний, комплексний характер, політологія використовує практично всі методи соціальних наук — філософський, загальнонауковий, спеціальний.

Сучасна політологія застосовує різні філософські методи, які забезпечують єдність гносеологічного, соціально-філософського і політологічного аналізу політичних явищ і процесів. Такий підхід забезпечує подолання як логічного емпіризму, так і вульгарного соціологізму, сприяє розумінню політології не тільки як науково-політичного знання, але й як політико-культурної самоцінності, як політичної творчості і активності.

Соціально-філософський підхід включає в себе аналіз процесу виникнення та розв’язання суперечностей, які продовжують і спрямовують його розвиток та функціонування. У вивченні політичних процесів застосовуються такі основні методологічні принципи: об’єктивність, історизм і соціальний підхід. Серед загальнонаукових методів в політології застосовується системний, структурно-функціональний, порівняльно-ретроспективний, діяльнісний, індуктивно-дедуктивний метод, аналогії та моделювання. Вони забезпечують пізнання політики як складної цілісності, що включає різні компоненти, розуміння специфіки їх змісту та функціонального призначення, характеру інтегральних міжсистемних зв’язків, координації, субординації, взаємодії між елементами системи.

Розуміння динамічності політичного життя, бачення не тільки механізму функціонування, а й механізму розвитку, не лише нинішнього стану елементів і структури, а й попереднього, та тенденцій майбутнього досягається з допомогою системно-історичного і порівняльно-ретроспективного підходів.

У політології використовуються також методи інших наук. Біхевіористський метод дослідження політичних явищ, що базується на аналізі поведінки індивідів та груп, дозволяє врахувати особистісний характер політичної діяльності, її мотиви й орієнтації. Діяльнісний підхід орієнтує дослідника не тільки на вивчення змісту політичних процесів, а й на особистісні, соціально-психологічні, моральні компоненти політичного буття. Цей підхід є методологічною базою теорії політичних рішень, розуміння політики як специфічної форми управління суспільством.

До спеціальних методів дослідження у політології належить група методів, що ґрунтуються на різних варіантах вивчення структури, функцій політичних процесів та інститутів. Широко використовуються методи емпіричних соціологічних досліджень, соціальної психології, статистики, математичні методи, аналіз статистичних даних, змісту й впливу політичних рішень; усні методи, письмові опитування (анкетування); безпосереднє спостереження за досліджуваним об’єктом, соціально-політичний експеримент. Політологія, в свою чергу, концептуально забезпечує розробку і застосування спеціальних методів дослідження, теоретично зорієнтовує їх, а з іншого боку, сама збагачується, розвивається завдяки здобутій інформації.

У сучасній західній політології активно застосовується метод соціологічного плюралізму, який є своєрідною інтелектуальною реакцією проти емпіризму і апріоризму. Його прихильники заперечують будь-який ідеологічний вплив або пристрасті й намагаються не допускати проявів власних схильностей, всіляких забобонів. Головне призначення політології вони вбачають у виявленні постійних очевидних зв’язків між суспільними фактами з метою встановлення довготривалих стабільних законів та розширення можливості вивчення суспільних явищ.

Особливе місце в сучасній західній політології посідає концепція «типового ідеалу» як методу пізнання соціальних явищ (М. Вебер). Наука повинна звільнитися від чистої інтуїції та безпосереднього споглядання і розробити поняття для пояснення соціальних явищ. Наука при цьому має бути «номотемічною», тобто виявляти закономірності та розробляти загальні закони. Типовий ідеал є «утопічним відтворенням» реальності, яке не стільки намагається відтворити реальність, скільки виявити розбіжності між «моделлю», яка створена, і реальністю, яка вивчається.

Вибір конкретних методів та їхнє пріоритетне використання залежить як від якостей досліджуваного об’єкта, так і від тих конкретних завдань, які ставить перед собою дослідник.

Див. також Політологія.