Мислення політичне

Мислення політичне — вища форма активного відображення об’єктивних явищ і процесів політичного життя; узагальнене пізнання та оцінювання істотних зв’язків і відносин соціально-політичної дійсності, творче генерування нових ідей, прогнозування політичних подій і процесів. Розвинуте мислення політичне передбачає вміння виявляти певні соціальні сили, їхні інтереси, що зумовлюють ті чи інші політичні явища, процеси, чітко оцінювати характер владних рішень, що пропонуються або ухвалюються.

За своєю сутністю мислення політичне історично і соціально зумовлене. На його характер визначальний вплив справляють загальнолюдські, соціально-класові, національні, групові та індивідуальні інтереси, культура, світоглядні й ідеологічні позиції суб’єкта. Попри його детермінованість соціальним середовищем, мислення політичне має, втім, відносну самостійність. У цьому, з одного боку, джерело можливого його відриву від об’єктивної дійсності і формування помилкових, ілюзорних уявлень. Але, з іншого боку, відносна самостійність мислення політичного не заперечує його здатності до адекватного відображення соціально-політичної дійсності, зумовлює його творчі можливості, спроможність досягти нових знань. Мислення політичне виникає і реалізується в процесі постановки і розв’язання теоретичних і практичних проблем під впливом мотивів, які спонукають суб’єкта до пошуку істини. Змістовним компонентом мислення політичного є насамперед знання, здобуті через почуттєве пізнання об’єктивної дійсності. Операційними компонентами мислення політичного є системи взаємопов’язаних операцій: аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення, класифікація, систематизація.

Вихідним пунктом для мислення політичного є визначення проблеми, завдання та їх формулювання. Тут часто виникає проблемна ситуація. При розв’язанні завдання йде пошук можливих шляхів до цього, визначаються й аналізуються різні гіпотези, здійснюється їх відбір і перевіряється правильність зробленого вибору.

У процесі мислення політичного визначальною, поряд із знанням, є здатність до якнайповнішого акумулювання, узагальнення і системного аналізу інформації. Розвинуте мислення політичне передбачає вміння виявляти певні соціальні сили, їхні інтереси, які зумовлюють ті чи інші політичні явища, процеси, владні рішення, що пропонуються або ухвалюються. Основними видами мислення політичного є: теоретичне й емпіричне, логічне (аналітичне) та інтуїтивне, реалістичне й аутистичне (що відходить від дійсності до внутрішніх переживань), продуктивне і репродуктивне і т. ін. Передумовою соціальної ефективності мислення політичного є його звільнення від консерватизму, догматизму, технократизму, авторитаризму та антиісторизму. Подвійну функцію в мисленні політичному виконують стереотипи, тобто відносно усталені і спрощені образи політичних об’єктів. Опора на стереотипи звільняє суб’єкта від творчої переробки інформації про навколишнє середовище, що спричиняє однобічне або неправильне сприйняття дійсності. Разом з тим стереотипізація мислення політичного дозволяє прискорити процес пізнання.

Динамізація й ускладнення сучасного соціально-політичного життя, назрілі проблеми модернізації та реформування українського суспільства диктують необхідність формування нового мислення політичного, здатного адекватно віддзеркалювати мінливу дійсність й реагувати на її вимоги.