Політологія

Передумови встановлення тоталітарних і авторитарних режимів

На відміну від авторитаризму, приклади якого можна віднайти в тиранічних режимах минулого, тоталітаризм з'являється в XX ст. При дослідженні проблеми тоталітаризму виникає ряд запитань, зокрема:

• Що сприяло його виникненню в одних країнах і чому його уникнули інші країни?
• Чи є в цьому певні закономірності?
• Чи закінчилася в XX ст. епоха тоталітаризму, чи в майбутньому демократія не відступить перед новою хвилею деспотизму?
• Де необхідно шукати коріння тоталітаризму: в економіці, в ідеології чи в самій свідомості людей?

Дослідники дають різні варіанти відповідей на ці запитання. Нижче наведені найбільш типові підходи, які пояснюють феномен тоталітаризму. Згідно з першою версією, потенційна можливість тоталітаризму ховається у розширенні функції державного контролю і регулювання. Вже сам собою державний капіталізм, що з'явився на рубежі ХІХ-ХХ ст., є авторитарною тенденцією. Є думка, що якщо процес регулювання з боку держави заходить достатньо далеко, то суспільство губить здатність до самоконтролю і прирікає себе на тоталітаризм. Подібного погляду притримувався К.Поппер, який розглядав тоталітарну систему такою, а держава присвоює собі функції управління у всіх сферах, насильницьки регулює їх у дусі пануючої, орієнтованої на ідеальне майбутнє, ідеології. Серед інших причин дослідники називають концентрацію ресурсів у руках держави в період Першої світової війни, що потенційно посилило можливості держави в управлінні іншими суспільними процесами. На цю причину вказував у 40-х pp. Ф.Хайєк, який побачив у посиленні планового регулювання "дорогу до рабства".

Деякі дослідники розглядають тоталітаризм як перемогу тоталітарних ідеологій, які виявилися затребуваними масами. Духовну передумову подібних ідеологій XX ст. намагаються вивести з ідей минулого, зокрема, з політичних ідей Платона, Н.Макіавеллі, Ж.-Ж.Руссо, Ф.Гегеля. Встановлюється генетичний зв'язок ліворадикального тоталітаризму з соціалістичною теорією К.Маркса, Ф.Енгельса і В.Леніна, а праворадикального тоталітаризму - з теорією Гегеля.

Так, К.Поппер побачив безпосереднє обгрунтування тоталітарного націоналізму в таких ідеях Гегеля:

• існування в кожній історичній епосі вибраної нації, визначеної для світового панування;
• одвічна ворожість держав одна до одної і війна як спосіб їх утвердження;
• свобода держави від моральних обов'язків;
• моральна цінність війни (Гегель вважав, що довгий, а тим більше вічний мир "розбещує націю");
• ідеал героїчного життя ("живи ризикуючи") на противагу буржуазному спокою тощо.

Виникає запитання: чому тоталітарні теорії виявилися затребуваними на початку XX ст.? Відповідь на нього передбачає вивчення стану самого суспільства, що і роблять представники соціально-політичного підходу, згідно з яким тоталітаризм - результат активності "масової людини" і розширення форм її політичної участі. Цей ракурс дослідження бере початок з робіт Х.Ортеги-і-Гассета, Х.Арендт, М.Бердяєва. Масове суспільство починає формуватися з кінця XIX - початку XX ст, як результат процесу модернізації. Під модернізацією розуміють процес переходу від аграрного до індустріального типу виробництва, урбанізацію, розвиток засобів масової комунікації, підвищення загального рівня грамотності тощо. Одночасно модернізація призвела до різного розмивання традиційних структур (сільської общини, сім'ї) і звичного укладу життя, до ерозії традиційних культурних і моральних цінностей та викликала підйом соціально-політичної активності масової людини.

Слід звернути увагу ще на інший бік модернізації - розширення технічних можливостей контролювати свідомість і поведінку людей. Поява в 20-30-х pp. XX ст. доступних засобів масової інформації (газет, радіо, а пізніше телебачення) надало тоталітарним лідерам унікальну можливість маніпулювати мільйонами людей.

Тоталітаризм можна розглядати як реакцію "масової людини" на політичні і соціально-економічні кризи першої половини XX ст.: революції, світові і громадянські війни, затяжні економічні кризи. Ці явища супроводжувалися масовою маргіналізацією населення, тобто появою величезної кількості людей, "вибитих" з своїх соціальних груп (класових, професійних, сімейних, національних тощо). Необхідно відзначити, що під маргінальністю розуміється викликане якимись обставинами (наприклад, мінрацією, урбанізацією, економічними кризами) знаходження індивіда поза своєю соціальною групою, а також розрив індивіда з груповими соціокультурними нормами. Результатом розпаду традиційних структур стала поява атомізованих (з послабленими соціальними зв'язками) людей, які стали зручним об'єктом для маніпулювання. Атомізована маса була найбільш чутливою на заклики тоталітарних вождів, які запропонували їй нову консолідуючу основу - ідеологію, за допомогою якої створювалася ілюзія залучення індивіда до класу або раси, до держави.

Визнання того, що тоталітаризм спирається на певний тип свідомості і психологію "масової людини" знайшло відображення в соціально-психологічному трактуванні причин тоталітаризму. Так, Е.Фромм зробив спробу пояснити конформізм і послушність особистості при тоталітаризмі не тільки зовнішнім тиском з боку лідерів, а певними універсальними якостями несвідомого у психіці людини, які можуть проявити себе при певних умовах. Кризи і війни першої третини XX ст. спричинили у цілих групах населення відчуття втрати і страху за свою безпеку, що знайшло вихід у специфічному психологічному феномені, який отримав назву - "втеча від свободи". Іншими словами, ця втеча має від відповідальності, яка супроводжувалася пошуком вождів, здатних відновити гарантії особистої безпеки порядок і знищені соціальні зв'язки. Це дозволяє подивитися на тоталітарну диктатуру в іншій площині: особлива духовна сутність цього режиму формується не тільки як результат маніпулювання свідомістю народу, але й основі психічних імпульсів, що йдуть від мас до вождів. Страх перед хаосом і анархією, розпадом традиційних зв'язків, які спостерігаються в період гострих криз і революційних перетворень, лежить в основі мотивації пошуку вождів, здатних "залізною рукою" відновити суспільну стабільність. Культ вождів, який має місце при тоталітаризмі, також може бути пояснений психологією атомізованої маси. Маса не просто хоче підпорядковуватися сильному лідеру, але вона підносить цих лідерів. Через подібний ірраціональний зв'язок з вождями маса відчуває себе головним суб'єктом історії. Х.Арендт звернула увагу на таке явище, як повна ідентифікація мас з лідерами. Як відзначила дослідниця, причина любові мас до тоталітарних вождів полягала в тому, що біографії останніх втілили в себе біографію мас тієї епохи: невдачі у професійному і соціальному житті, нещастя в особистому житті тощо. Тому велич вождів сприймалася масами як власне піднесення. Звичайно, поява культу вождів має й іншу причину. Міф про вождів-героїв активно втілюється у свідомість народу всіма засобами пропаганди. Що стосується И.Сталіна, то тут було присутнє явище, яке М.Вебер визначив як функціональну харизму - перенесення на Й.Сталіна авторитету В.Леніна. Був створений образ Сталіна як вірного соратника, учня: продовжувача справ Леніна.

Соціально-політичний і соціально-психологічний підходи можуть бути доповнені версією "модернізації, що спізнилася" (модернізація "навздогін"). Її найбільш часто використовують для пояснення причини виникнення тоталітаризму в 65 деяких сучасних авторитарних режимах. Модернізація, що спізнилася, є формою форсованого розвитку, коли робляться спроби швидкого переходу суспільства на новий економічний, технологічний і соціальний рівень, який демонструється більш розвинутими країнами (індустріалізація в СРСР, економічний ріст сучасних країн Південно-Східної Азії). Подібна форма модернізації містить загрозу становлення так званих постмодернізаційних диктатур. Під цим розуміється різке посилення ролі держави у здійсненні всіх перетворень. У колишньому СРСР це проявилося у формуванні командно-адміністративної системи, яка взяла на себе функцію мобілізації всіх ресурсів суспільства для забезпечення плану індустріалізації країни. Не випадково, що в теперішній час більшість країн, які намагаються в економіці і технології "наздогнати" розвинуті країни, являють собою авторитарні політичні режими. Є й інші причини, що сприяють виникненню авторитарних режимів. Авторитаризм може стати реакцією на соціальну напругу в суспільстві і політичну нестабільність, які можуть бути викликані економічними кризами, різкою майновою диференціацією населення у поєднанні з проблемами бідності і голоду. Правлячі еліти, намагаючись зберегти суспільну стабільність, роблять ставку на недемократичні механізми її забезпечення.

Іншими причинами можуть стати:

• загострення протиріч в етнорелігійній сфері;
• фрагментарна політична культура, коли населення орієнтується на різні ідеології і моделі розвитку при одночасній відсутності єдиних загальнонаціональних цінностей;
• нерозвиненість політичних інститутів, які дозволяють виразити інтереси різних верств населення.

Поряд з внутрішньою напругою, авторитаризм може утвердитися як відповідь на зовнішню (реальну або уявну) загрозу: можливість воєнних конфліктів, втрати незалежності. Одночасно авторитаризм може виростати з політичної пасивності народу, архаїчної політичної культури, зі звички підкорення владі.

Хоча авторитаризм часто виступає реакцією на внутрішню нестабільність суспільства, сам він потенційно нестабільний.

Це пов'язано з деякими причинами:

• відсутність масової підтримки і чітко вираженого джерела легітимності влади;
• справа тримати суспільство в установлених владою межах викликає зворотну реакцію демократичної опозиції;
• невирішеність таких соціальних проблем, як голод, абсолютна бідність населення. Наприклад, у деяких країнах Південно-Східної Азії і Африки відсутні елементарні соціальні програми (в тому числі і пенсійні);
• поглиблення соціального розшарування між багатими і бідними, яке в деяких країнах виступає зворотною стороною швидкого економічного росту.