Релігієзнавство

Неорелігії й глобальне мислення

Ситуація сьогодення, яку називають кризою виживання, потребує спільних поглядів на вирішення глобальних проблем, що постали перед людством. Тому на часі не протиставлення «свого» і «чужого», а пошук нових спільних духовних начал та життєвих орієнтирів, нових цінностей. Такий пошук, на думку багатьох наших сучасників, не може оминути релігій. Але традиційні релігії з різного ґатунку причин сьогодні не готові забезпечити людству духовну унію. Тому цю місію все активніше покладають на себе неорелігії — нетрадиційні вірування, що нині набули поширення практично на всій планеті. Так, за даними «Британської Енциклопедії» (1996), на середину 1995 р. у світі нараховувався понад 121 млн. прихильників нових релігій. Тобто понад 2 відсотки населення планети є симпатиками новітніх релігійних течій. І якщо з 1980 по 1993 р. приріст кількості послідовників нових релігій становив 33 відсотки, то, за прогнозами, до 2006 р. вона збільшиться ще на 67 відсотків при 20-відсотковому зростанні населення нашої планети. Цікаво, що у жодній із давно існуючих релігій не очікується подібних масштабних темпів зростання. Таке активне релігієтворення зумовлено цілою низкою причин, серед яких:

— криза західної цивілізації, що спонукає до спроб синтезувати західну та східні релігійні традиції;
— трансформація світоглядних парадигм, спричинена науково-технічною революцією XX ст. та суперечностями індустріального (постіндустріального) суспільства;
— загальна демократизація суспільства та утвердження в ньому особи в широкій гамі її прав, яка інколи робить світоглядні орієнтації та релігійне усвідомлення дійсності недостатньо зрілими і загартованими;
— криза традиційних церков і традиційної релігійності, які вже не відповідають релігійним потребам сучасного віруючого, особливо молодого;
— руйнація міжособистісних стосунків, насамперед сімейних; розрив наявних ще донедавна зв'язків поколінь, що спричиняє послабленість традиційної релігійності та дає змогу молодим не успадковувати релігію «батьків та дідів»;
— готовність новітніх релігійних течій до духовного об'єднання людства. Не приділяючи особливої уваги порівняльному аналізу своїх учень, а часом і нехтуючи ним, вони проповідують принципи істинності, цінності й взаємодоповнюваності всіх релігій. Це робить такі об'єднання відкритими для послідовників будь-якого іншого віровчення. Привабливою для нових прихильників є і неперсоніфікованість їх богів, що найчастіше виступають як Абсолютний Розум, певна Духовна Сутність, Об'єктивний Закон.

Неорелігії — синкретичні й універсальні утворення, що поєднують у собі як елементи багатьох існуючих релігій, так і ідеї теософії, антропософії, сучасні філософські й богословські доктрини, астрологію й окультизм, біоенергетику й екстрасенсорику, містичну уфологію тощо.

Прагнення до міжрелігійного синтезу, на думку теоретиків і засновників неорелігій, здатне забезпечити перехід людства до глобальної єдності, оскільки відповідає вимогам нової світоглядної парадигми майбутнього. Вони не протиставляють культурні цінності планети, а показують шляхи їх співіснування. Демонструючи найрізноманітніші форми поєднання мудрості Сходу і раціональності Заходу, неорелігії часто виходять за межі власне релігійної проблематики. Все активніше апелюючи до найновіших відкриттів біології, генетики, психології, хімії, фізики, філософії, неорелігії дають змогу своїм прибічникам усвідомити себе як жителів Землі, а не лише громадян певної країни. Таким чином вони формують не локальний, а планетарний, загальнолюдський патріотизм.

Неорелігійні вчення пропонують своїм прихильникам нову сакральну інтерпретацію дійсності, нове розуміння соціальних питань та сучасних глобальних проблем і дають якісно нову програму їх вирішення. Водночас вони намагаються задовольнити вибагливі смаки й потреби сучасних шукачів істин, які жадають життєвого комфорту, душевного спокою, глибинного самоусвідомлення, цілісності та значущості власного буття.

Сказане найбільше виявляється у релігійних утвореннях орієнтального напряму. Їх репрезентують Товариство свідомості Крішни (рух «Харе Крішна»), дзен (чань)-буддизм, Нітерен, Послідовники Саї-Баби, Громади Шрі Чинмоя, міжнародне товариство «Всесвітня чиста релігія» (саха-джа-йога), організація «Трансцендентальна медитація», Товариство Шрі (Гхош) Ауробіндо (інтегральна йога). Більшість цих релігійних організацій базується на принципах неоіндуїзму або є буддійськими течіями.

Товариство свідомості Крішни. Це одне з найпоширеніших неорелігійних утворень, що започатковане у середині 60-х років XX ст. у США. Його засновник — Бхактиведанта Свамі Прабгупада (1896—1977). Товариство є універсальним релігійно-культурним рухом, що пропагує ведичні знання (космологічні, антропологічні, соціальні, медичні) й брахманську культуру (чесність, контроль за почуттями, терпимість, повне знання, віру в Бога тощо) та поширює «свідомість Крішни» (уявлення про Всевишнього, способи відданого служіння йому). Така свідомість, на їх переконання, в кожної людини — як споконвічна любов до Бога. Головне завдання Товариства — розбудити її, виявити, допомогти звільнитися від оков тіла; поринути у чистий дух задля єднання з Богом. Цьому покликана сприяти як певна медитативна система, так і своєрідна інтерпретація індуїстського канону — «Бхагавад-Гіти», «Бхагавата-Пурани», «Брахма-Самміті».

Ідеалами крішнаїзму є:

— любов до Крішни, віддане служіння, непорушна віра й тверда надія на нього;
— любов до людей, милосердя (оскільки всі люди є діти Божі, в кожному — відблиск його величі);
— рівність усіх людей перед Богом та, як наслідок, між собою; чистота моральна й тілесна;
— покірність і скромність;
— стійкість та терпіння у випробуваннях.

Рух є політично нейтральним. Основні вимоги до поведінки крішнаїтів: вегетаріанство; відмова від вживання токсичних речовин (спиртного, наркотиків, чаю, кави, тютюну); уникнення позашлюбних стосунків; ігнорування азартних ігор тощо.

Дзен (чань)-буддизм. Дуже впливовим є і дзен (чань)-буддизм, що став надбанням західної культури в XX ст. Послідовники цього напряму є в США, Франції, Англії, Німеччині та багтьох інших країнах світу. Дзен (чань) як релігійно-містичний рух виник внаслідок поєднання на китайському ґрунті багатьох буддійських напрямів (мадх'яміків, йога-чарів тощо).

Японське слово «дзен» (китайське «чань») сягає своїми витоками санскритського «дх'яна», що означає «медитація». Дзен-буддисти і є прихильниками медитації, яка, на їх переконання, тільки й здатна виявити первісну природу людини, посприяти пробудженню індивіда, осягненню ним істинної природи речей. Медитація — інтелектуальна діяльність, спрямована на досягнення стану поглибленої концентрації, коли людина звільняється від негативних переживань, крайніх емоцій, що сприяє своєрідному піднесенню духу.

Медитативна практика має формувати здатність цілісно сприймати буття, породжувати можливості для індивідуального вдосконалення та соціальної терапії. Вона повинна відкрити шлях до пізнання своїх особливостей, забезпечити повну відкритість індивідів один одному. Тому основою дзен-буддизму є «передавання істини від серця до серця» і вчення про дунь у (раптове просвітлення).

Нітерен. Поруч із дзен-буддизмом існує й сучасна школа японського буддизму — Нітерен, названа так на честь відомого в Японії вчителя Лотосової сутри бодхисатви Нітерена (1222—1282). Цю школу репрезентують у різних країнах ченці ордену Ніппондзан Мьоходзі, що виник у 1917 р. за ініціативою релігійного діяча Нітідацу Фудзії (1885—1985). Орден характеризується пацифістськими поглядами. Його прибічники проводять активну миротворчу діяльність — організують різні антивоєнні акції, марші миру тощо.

Послідовники Саї Баби. У 1926 р. в Індії народився найвідоміший у світі гуру Шрі Сатьї Саї Баба. Нині його послідовники вважають гуру чудотворцем, аватарою (втіленням) Бога, що здатен зцілювати людей і духовно, і фізично. Головною метою Саї є відродження, з одного боку, прагнення людини до духовності, а з другого — бажання людства жити в мирі й співпраці. Звідси, на його думку, й першочергове завдання — об'єднати всіх в одну-єдину сім'ю, яка б функціонувала на засадах істини, праведності, миру, любові і злагоди на планеті. Тому діяльність поширених по всьому світу центрів, що охоплюють прихильників Саї Баби, спрямована на розвиток духовної сфери (участь у бхаджанах — піснеспівах, що славлять Бога і всі релігії, медитації), поширення освіти (безкоштовні школи, різноманітні освітні гуртки і об'єднання тощо) та служіння нужденним, хворим, людям похилого віку, розумово відсталим, іншим соціально вразливим і незахищеним людям. Кодекс поведінки і десять принципів життя послідовників Саї Баби мають загальнолюдський зміст і схожі на етичні кодекси інших релігій.

Громади Шрі Чинмоя. Індійське коріння мають і Громади Шрі Чинмоя, члени яких поділяють погляди індійського поета, філософа, громадського діяча Шрі Чинмоя (народ, у 1932 p.). У своїх творах «Внутрішня незалежність» (1974), «Медитація» (1978), «Світло Сходу для західного розуму» (1989), «Душа-подорож мого життя» (1991) та ін. мудрець викладає своє бачення духовного прогресу. Воно полягає у всебічній діяльності на принципах любові, відданості і самозречення. На його думку, тільки сформульована ним філософія любові виражає найглибший, найінтимніший зв'язок людини і Бога, які є двома аспектами тієї самої єдиної свідомості. У складній драмі життя, переконує Шрі Чинмой, людина сповнює себе у Всевишньому, усвідомлюючи, що Бог є найвищою власною сутністю людини. Всевишній розкриває себе через людину, яка постає як його особливий інструмент для перевтілення і вдосконалення світу. Головна мета вчення — всебічне духовне і фізичне вдосконалення особи через пізнання своєї суті, пошук і відкриття духовних істин. Шляхами досягнення цієї мети є практичні дії: цикли лекцій, концерти, спортивні змагання, екскурсії та інші культурні заходи.

Товариство «Всесвітня чиста релігія». Походить із Індії й «Всесвітня чиста релігія», де в 1970 р. її засновниця Шрівастава Нірмала — Шрі Матаджи Нірмала Деві (народ, в 1923) реанімувала давню забуту систему духовного сходження і самооздоровлення, відому як сахаджа-йога. Вчення Шрі Матаджи побудовано на переконанні, що в кожній людині є енергія чистого бажання (кундаліні), що відображує Святий Дух. Опанувавши спеціальний метод медитації та молитви, людина самореалізується через усвідомлення власного духу, тобто шляхом пробудження життєвої сили кундаліні. Завдяки зростанню цієї сили-енергії, що виходить у формі прохолодних вібрацій, в людині нібито народжується світло. У ньому вона не лише бачить істинну себе, а й розуміє, що їй слід робити на шляху самовдосконалення. На переконання послідовників Шрі Матаджи, той, хто пробудив у собі таку енергію, з'єднується з космічною всепроникаючою енергією божественної любові, в них виникає внутрішня потреба дотримуватися заповідей Бога. Отже, сахаджа-йога намагається зробити будь-яку релігію внутрішньою та природною. А відтак «Всесвітня чиста релігія» постає квінтесенцією всіх релігій, прагнучи поєднати в собі все найкраще, що в них є.

«Трансцендентальна медитація». Культ чуттєвості завдяки інтуїції й спогляданню дає змогу зануритись у глибини власної душі, вивільнитися від «гніту» інтелекту, розширюючи таким чином можливості свідомості. Тому сьогодні досить популярними є й орієнтальні культи, в основу яких покладено медитативну практику. Окрім вище названих, це культова організація «Трансцендетальна медитація», що виникла наприкінці 50-х років у США завдяки зусиллям індійського йога та гуру Махариши Махеш Йоги, відомого як персональний гуру ансамблю «Бітлз». Засновник культу називав медитацію найкращою молитвою, яка веде до Творця. Медитація, на його думку, розкриває небачений потенціал людини, дає їй змогу прилучитися до «космічної праенергії», заблокувати негативні емоції й розумові штампи, підготуватися до пробудження творчих здібностей та успішного вирішення особистих проблем. Центри (університети) «Трансцендентальної медитації» розташовані по всьому світу. У них інструктори за помірну плату протягом кількох місяців навчання посвячують неофітів і дають кожному з них індивідуальну мантру — таємне санскритське слово, яке необхідно постійно повторювати під час щоденної 20-хвилинної медитації. В Україні два таких університети (у Києві та Херсоні), в яких пройшли курс навчання майже 5 тис. осіб.

Товариство Шрі (Гхош) Ауробіндо (інтегральна йога). Не можна не згадати й про інтегральну йогу — релігійно-філософську систему, створену в середині XX ст. видатним індійським філософом Ауробіндо Шрі (Гхошем). Вміло поєднавши світоглядні принципи Сходу (досвід усіх головних йог) і Заходу (досвід релігій і наукових досягнень), Ауробіндо вдалося уникнути багатьох суперечностей, що неодмінно виникають між наукою і релігією, матерією і духом при вирішенні фундаментальних світоглядних проблем. Головна мета інтегральної йоги — утвердження божественного в усіх сферах людського буття — фізичній, соціальній, духовній. Таке утвердження можливе завдяки очищенню свідомості, яка мусить бути захищеною від будь-яких впливів, зануреною в сон, відгородженою.

На теренах поширення християнства виник також неохристиянський рух, що репрезентований різноманітними місіями, новітніми церквами: Богородичною церквою, харизматичними об'єднаннями, Новоапостольською церквою, Церквою Христа, Церквою Ісуса Христа Святих останніх днів (мормонами), Церквою останнього заповіту (віссаріонівцями) та ін.

Абсолютній більшості з них притаманні кілька спільних ознак. Зокрема, всі вони критикують ортодоксальне християнство як таке, що відійшло від початкових традицій, і проголошують свої релігійні утворення єдино істинними, відроджувальними місіонерськими християнськими рухами. Всі претендують на виняткове знання і єдино вірне тлумачення Біблії тощо.

Богородична церква. Це неохристиянське об'єднання вважає себе спадкоємцем Російського самодержавного православ'я і духовним нащадком Істинно-православної (катакомбної) церкви та світового Маріанського руху. Свою віросповідну приналежність визначає як «вселенську Богородичну віру». Організаційно церква сформувалася у 80-х роках XX ст. в Росії і була зареєстрована у 1992 р. як Церква Божої Матері, що преображається. Це об'єднання прагне синтезувати католицизм та православ'я з деякими елементами східних релігій і язичництва. Прихильники Богородичної церкви проголошують себе Церквою царства Божого, яке Божа Матір за дорученням Святої Трійці повинна збудувати на землі, підготувавши другий прихід Ісуса Христа.

У культовій сфері церкви помітне особливо шанобливе ставлення до образу Діви Марії. Практикуються так звана «пластична молитва», медитації, щоденні молитви, що супроводжуються міркуваннями про найактуальніші події земного життя Господа і Богородиці.

Російську православну церкву Богородична церква вважає «притулком Сатани», а її патріарха — «червоним драконом». З одного боку, віруючі церкви переконані, що Росія завинила перед Богом і світом за спроби утвердити «диявололюдську цивілізацію» — комунізм, а тому має покаятися. З другого — постійно підкреслюється месіанська роль Росії у світі, можливість утвердження на її території цивілізації, тотожної апостольському буттю «Духовного Ізраїлю III Заповіту». Появу Богородичної церкви її організатори розглядають як вияв Божого провидіння, а тому закликають інші християнські конфесії до визнання її постулатів і відмови від попередніх переконань. Богородична церква входить до Міжнародної ради общинних церков, визнається Вселенською Маріанською церквою. Вона має свою громадсько-просвітницьку організацію — «Фонд Нової Святої Русі».

Харизматичні об'єднання. Поширений серед християн і харизматичний рух, послідовники якого вірять у дари Духа Святого (дари благодаті), які виявляються після хрещення ним.

Харизма (гр. charisma — дар) — благодать, Божий дар, особлива сила, дарована апостолам Святим Духом у Єрусалимському храмі на П'ятдесятницю для подолання гріховності та спасіння.

Харизматичні настрої у християнстві були завжди. У всі часи були люди, які вірили у хрещення Духом Святим, ознакою якого вважалася здатність говорити різними мовами тощо.

Згідно з ученням харизматизму кожному віруючому визначене хрещення Святим Духом зі знанням «інших» мов. Вони визнають повноту дарів Святого Духа, які розподіляються з його волі серед усіх віруючих та діють у церкві. Харизмати визнають водне хрещення через занурення у воду і обіцянку Богу доброї совісті. Вічною батьківщиною для харизматів є небеса, звідки вони й очікують Господа Ісуса Христа, який має прийти, аби судити мертвих і живих. А поки всі церкви, місії та інші християнські організації повинні об'єднати зусилля у справі молитви, євангелізації та у громадській діяльності, не протидіючи одна одній.

Головна мета харазматичного руху — навернути людей та церкви до розуміння Біблії й християнства так, як це робили апостоли після того, як Ісус Христос дав їм доручення, сказавши: «Ідіть по цілому світові, та всякому створінню Євангеліє проповідуйте! Хто увірує й охреститься, буде спасений, а хто не ввірує, засуджений буде. А тих, хто ввірує, супроводити будуть ознаки такі: у Імя Моє демонів будуть виганяти, говоритимуть мовами новими, братимуть змій; а коли смертодійне, що вип'ють, не буде їм шкодити, то кластимуть руки на хворих, і добре їм буде!» (Мк. 16:15—18). Харизматичний рух репрезентує церква «Нове покоління» — об'єднання п'ятдесятницького спрямування, що входить до Церкви повного Євангелія. Заснована церква у Ризі 1989 p., де нині розташований її керівний центр.

Члени церкви «Нове покоління» вірять в єдиного Бога і хрещення Духом Святим на 50-й день після воскресіння Хрнста. Визнають два таїнства: водне хрещення і вечерю Господню (причастя), а також священнодійства — шлюб, молитву благословення дітей, молитву за хворих і рукоположення. Проповіді супроводжуються славленням Христа, життєствердними музикою, співом, танцями і глосолаліями.

Глосолалія (гр. glossa -— незрозуміле слово і lаlіеn — говорити) — розмови віруючого з Богом «незнайомою» («іншою») мовою при сходженні на нього Дука Святого, що досягається системою тривалих постів, особливих настанов і молитов.

Церква проводить активну духовно-просвітницьку та соціальну роботу, а також співпрацює з іншими харизматичними церквами.

Новоапостольська Церква. Виникла в Англії 1832 р. як наслідок релігійного руху за відродження первісного вчення Ісуса Христа. Нині керівний центр церкви розміщено в м. Цюрих (Швейцарія). Очолює її першоапостол, рішення якого з церковних питань є загальнообов'язковими для членів цього релігійного об'єднання. Прихильники церкви здійснюють три таїнства: хрещення водою, закарбування Духом Святим і причастя. Парафії Новоапостольської церкви країни (регіону) утворюють апостольський округ, яким керує апостол.

Церква Христа. Перші громади Церкви Христа з'явилися у США. Нині у багатьох країнах світу діють кілька тисяч таких громад. Вона представлена широкою мережею незалежних релігійних утворень, які мають спільну чітко визначену мету — повернутися до первісної простоти й ідеалів раннього християнства. Церква Христа проголошує Біблію, і в першу чергу Новий Завіт, основою свого віросповідання і діяльності та закликає віруючих ревно дотримуватися постулатів своєї віри; наповнювати первісні християнські ідеали реальним життям, конкретними кроками наслідуючи Ісуса Христа. Церква відмежовується від сучасного християнства, яке, на її думку, своєю модернізацією, а згодом і поділом на три самостійні гілки, відійшло від ортодоксальних принципів і положень. Культова практика передбачає п'ять ритуалів, що відповідають текстові Святого Письма: спів і молитва, проповідь, складання дарів, ламання хліба та причастя вином. Хрещення визнається тільки у свідомому віці. Воно проводиться шляхом короткочасного занурення в воду. Оскільки кожна місцева громада існує автономно, церква не має забюрократизованої системи управління. Місцеві громади очолюють старійшини, яких обирають на зборах віруючі і які координують свої дії під час спільних благодійних акцій.

Церква Ісуса Христа Святих останніх днів (мормони). Американське коріння має й Церква Ісуса Христа Святих останніх днів (мормони), що була заснована 1830 р. Джозефом Смітом (1805—1844). За легендою, йому явився ангел Мороній і вказав місце, де зберігалися особливі дошки з давніми письменами ізраїльського пророка Мормона. Основи віри мормонів викладено у «Книзі Мормона», а також у працях Д. Сміта «Вчення і заповіти», «Дорогоцінна перлина». Вони визнають, хоча й у дещо своєрідному трактуванні, Святу Трійцю (Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Святого Духа), викупну жертву Христа, спасіння і Месію. Вважають себе обраними свого життя. Мормони вірять у дар «іномовлення» та його тлумачення, божественне одкровення, можливість побудови Сіону (Нового Єрусалиму) на Американському континенті та у райське царство на Землі.

В основу культової практики церкви покладено чотири таїнства: хрещення із досягненням 8-річного віку через занурення у воду, рукоположення (священство); таїнство шлюбу у двох різновидах — земного і вічного; причастя хлібом і водою. Прихильники церкви вважають себе не рабами Божими, а його дітьми. Вони переконані, що щастя приходить до людини не через страждання і постійне спокутування гріхів, а через праведні земні діяння. Надзвичайно цінуються родинні стосунки, які для них є священними. Церква Ісуса Христа Святих останніх днів має понад 10 млн. прихильників у різних країнах Європи, Азії, Африки, Латинської Америки, Австралії. Очолює церкву президент, що вважається пророком. Допомагає йому керувати численними й різнонаціональними громадами розгалужена владна система священиків, до якої входять 12 апостолів, кворум сімдесятьох, «Керуючий єпископат» та патріарх церкви. Духовенство в мормонів поділяється на Ааронове (молодше) та Мелхиседекове (старше). Головним адміністративним центром мормонів є м. Солт-Лейк-Сіті, що у штаті Юта (США).

Церква останнього заповіту (віссаріонівці). Російське за походженням об'єднання. Його послідовники вірять у те, що Бог — Отець небесний звертається до сучасних людей через Слово Живе — засновника церкви Віссаріона (Сергія Торопа — народ. 1961 p.). Віссаріон проголосив себе Сином Божим, покликаним повідати народові «останній заповіт від Отця», який ніби є дороговказом людству на сучасному етапі його розвитку. Вчення Віссаріона викладено у віроповчальному тексті «Слово Віссаріона, що являє Останній Заповіт від Отця небесного, який його послав». Згідно з ним Всесвіт — результат волі великого творчого начала, що існує у сфері тонких полів і енергій та пронизує весь Космос. Оскільки Всесвіт розвивається за принципом гармонійної доцільності й законом карми, то кожна людина є носієм зародку нової гармонії, яка актуалізується з появою у Всесвіті Бога-Сина. Щоб набути статусу помічника Отця свого, людина має пройти певний підготовчий етап: навчитися керувати своєю плоттю, наповнювати працю любов'ю, добром, милосердям, корисною собі та світу творчістю.

В основі вчення Віссаріона п'ять основних ідей:

1) творець Всесвіту (Абсолют) є матеріальним, він ні добрий,ні злий;
2) творець душ людських — Отець небесний — творець добра, джерело Святого Духа;
3) Отець небесний є джерелом духу життя, який, злившись із енергією серця Землі-Матері, породив Сина Божого;
4) існують пекло, рай і переселення душ;
5) у суспільстві перебуває вірус зла — диявол, якого люди породили своїми гріховними помислами.

Визнається також існування позаземного Розуму (Розуму Всесвіту, позаземних цивілізацій). Дозволяється вільно тлумачити євангельські тексти. Свою специфіку має й культова практика. Церковні обряди: спільна молитва, священне коло, індивідуальна духовність у праці, таїнства вінчання, хрещення, сповіді. Вважається, що прощення гріхів відбувається не через молитву чи сповідь, а через добрі справи. Церква засуджує матеріальний добробут, заперечує владу і закликає до суворого вегетаріанства. Церковні свята: Відродження і Єднання, День сповіщення, вінчання, Воскресіння Христове. Храмом душі визнається людський мозок. Отже, вчення Віссаріона — своєрідне поєднання космології, практики йоги та християнства. У сан священнослужителів церкви висвячує сам її глава — Віссаріон. Керувати церквою йому допомагає Центральна рада, яка вирішує здебільшого матеріально-фінансові проблеми. Мета церкви — єднання народів світу в одну планетарну спільноту і злиття всіх релігій в одну.