Релігієзнавство

Іслам

Хоча Україна вважається здебільшого християнською країною, у ній мешкають також багато представників інших світових, етнонаціональних релігій та неорелігій.

Одна зі складових конфесійної карти України — іслам. Його носіями є волзькі й кримські татари, представники кавказько-іберійської мовної групи, невеликі діаспорні групи інших тюркомовних народів та деякі етнічні українці, росіяни. Загальна кількість мусульман в Україні становить від 1,2 до 2 млн. осіб, і це попри його десятирічне існування (з кінця 90-х pp.). Здебільшого вони сповідують сунізм ханіфітського напряму. Шиїтів в Україні майже немає (діє лише одна шиїтська мечеть). Українські мусульмани об'єднані у 357 зареєстрованих і 40 незареєстрованих релігійних громад у різних областях держави. Проте єдиної організаційної структури ця конфесія не набула. На сьогодні офіційно діють три зареєстровані центри: Духовне управління мусульман України (ДУМУ), Духовне управління мусульман Криму (ДУМК), Духовний центр мусульман України (ДЦМУ) — та один незареєстрований — Об'єднання незалежних мусульманських громад (ОНМГ). Для задоволення духовно-релігійних потреб мусульман в Україні є понад 150 мечетей, у яких відправляють службу до 400 духовних осіб. Духовні центри мають свої навчальні заклади, випускають релігійну літературу, мають власну пресу. Зокрема, діє Ісламський університет (м. Донецьк), виходять газети «Мінарет» та «Аль Баян», транслюється мусульманська радіопередача «Ассаляму алейкум!», відкрито Ісламський культурний центр, Донецький центр ісламу тощо.

Іудаїзм. Перші іудеї з'явилися на території нашої держави ще в І ст. н. е. (Крим). Однак лише за роки незалежності держави вони отримали усі умови для своєї діяльності. На 1 січня 2001 р. в Україні було 249 зареєстрованих іудейських організацій порівняно з 42 в 1992 р. Вони належать до таких об'єднань: Об'єднання хасидів Хабад Любавич іудейських релігійних організацій, Об'єднання іудейських релігійних організацій, Релігійні громади прогресивного іудаїзму, Всеукраїнський конгрес іудейських релігійних громад. Є накож незалежні іудейські релігійні громади. Протягом 90-х років минулого та на початку нинішнього століть в Україні було створено понад 100 культурологічних єврейських центрів та організацій, відкрито єврейські школи, синагоги, театри, видаються єврейські газети. Успішно діє Міжнародний Соломонів університет (м. Київ) тощо.

Караїзм. На території України, зокрема в Криму, представлена мало відома широкому загалу караїмська релігія, носіями якої є етнічні караїми — тюрки (караї) і незначні групи росіян і українців, предки яких були вихідцями з козачих станиць Північного Кавказу і колишньої Астраханської губернії. Розквіт караїзму припадає на VIII—XIII ст., коли його релігійні громади успішно функціонували на територіях нинішніх Іраку, Сирії, Єгипту, Туреччини та ін. У Криму перші караїми з'являються в деяких тюркських племенах, які згодом прийняли вчення Анана. Матеріальним підтвердженням існування караїмських громад на півострові саме з цього часу є пам'ятники родового кладовиша Балта-Тиймез («Сокира не доторкнеться»). У VIII ст. караїзм прийняла верхівка хазар на чолі з каганом. Ця подія мала доленосне значення, оскільки почалося поширення караїзму серед язичницьких тюркських племен каганату на великій території, включаючи й український Крим. До того ж у Хазарській державі не було релігійної нетерпимості, а тому язичництво, караїзм, християнство й іслам вільно співіснували, не заважаючи один одному йти своїм шляхом до єдиної мети — Бога. Із занепадом Хазарського каганату в XI ст. умови існування для караїмів, звісно, погіршилися. Та все ж кримські караїми зберегли свою самостійність в окрузі Кирк-Йер, неподалік від м. Бахчисарай. У 1246 р. частина караїмів перебралася з Криму в Галичину на запрошення князя Данила Галицького, який надав їм землі і деякі привілеї. Етноконфесійні громади кримських караїмів з'явилися в Галичі, Львові, Луцьку та інших українських містах західного регіону. А з князем Вітовтом у XIV ст. вони потрапили аж до Литви.

За часів існування Кримського ханства караїми мали самоуправління і визнавалися політичною одиницею, якій було надано певні пільги і гарантії. Караїми Криму і Галичини не раз приєднувалися до українського козацького війська, полишивши по собі добру згадку. Так, історія зберегла імена Мінаша; Ільяша Караїмовича — старшого полковника реєстрового козацтва. Після приєднання Криму до Російської імперії кримські караїми поступово почали мігрувати за межі півострова. Їх громади з'явилися в Бердянську, Одесі, Києві та інших містах України. А в 1837 р. було створено Таврійське караїмське духовне управління на чолі з Гаханом. Місцем його розташування став храмовий комплекс у Євпаторії. Караїми поклоняються єдиному Богу і визнають єдину священну книгу — Старий Завіт, особливо шануючи П'ятикнижжя. Тому вони називають себе ще «синами Святого Письма». Караїми дотримуються наказу пророка: «Не додавайте до того, що я вам наказую, і не зменшуйте з того, щоб виконувати заповіді Господа, Бога вашого, що я заповідав вам» (Вт. 4:2). Виконання десяти заповідей — основна вимога караїзму. Старий Завіт є для них зосередженням глибокої мудрості, особливої таїни, осягнення яких можливе тільки силою власного розуму. Звідси й найголовніший принцип караїзму — уважне самостійне вивчення Святого Письма, право тлумачити його так, як підказують власні розум та совість.

Деякі дослідники вважають, що караїмське віровчення за часом виникнення є ровесником земного життя самого Ісуса Христа. Безпосередньо сформував як ідейні засади, так і організаційні структури караїзму Анан бен Давид (752—840) із Басри. Тому й прихильники його вчення спочатку називалися ананітами. А термін «караїми» («караїти») з'явився трохи пізніше. Служителі культу виводять його від слів того ж кореня з текстів Старого Завіту і Корану, перекладаючи як «ті, що читають», «ті, що закликають», «знавці Святого Письма». Інше, обґрунтованіше, пояснення назви вказує на походження від етноніму «карай». Анан визнавав вчення Мойсея, Ісуса Христа і Мухаммеда, яких вважав великими пророками. Коротко вчення Анана зводиться до: 1) віри у безсмертя душі і в те, що її доля залежить від поведінки людини під час її земного життя; 2) віри в особисту відповідальність людини; 3) заперечення авторитету духовенства; 4) ігнорування значущості зовнішніх обрядів і таїнств.

У віровченні караїзму Бог не тільки єдиний, а й всемогутній, він існує довічно. Осягнути його єдність і могутність людині не дано. Бог створив усе суще і через Мойсея на Синайській горі дав найдосконаліший закон — п'ять книг Мойсея, які ніколи не доповнюються і не змінюються. Бог визначає людям нагороди і покарання згідно із заслугами кожного і воскресить мертвих у день суду. Караїми чекають і приходу Месії.

У культовій сфері караїмів переплітаються впливи ісламу і християнства. Так, їх храми — кенаси — і поховання зорієнтовано на схід, на зразок мусульманських мечетей. Певний вплив мусульманства простежується і в поділі храму на чоловічу й жіночу частину. Головне приміщення храмів призначено тільки для чоловіків і складається з трьох частин: із південного боку на підвищенні розміщено вівтар, далі від нього — місця для прихожан, а ближче до виходу — лави для літніх, хворих і тих, хто в траурі. Над привхідною північною частиною — балкон з ажурними ґратами для заміжніх жінок (неодружені в кенасі взагалі не моляться), куди знадвору ведуть окремі сходи. Перед молитвою практикується обряд омовіння. До храму заходять без взуття. Молитви в кенасі проводяться двічі на день (вранці і ввечері). Псалми Давида становлять основи літургії караїзму. Вони доповнюються гімнами, піснями, складеними газзанами (священиками) або поетами. Богослужіння ведеться караїмською мовою. Особливо шанують віруючі день суботи, дотримуючись заповіді: «Пильнуй дня суботнього, щоб святити його, як наказав тобі Господь, Бог твій» (Вт. 5:12). Зі свят, що випливають із традиції Старого Завіту, караїми особливо шанують Хиджі тамбиларнин (Пасху) та Хиджі афталарнин (П'ятдесятницю). Існує традиція індивідуальних постів, практикується аскетизм.

Як і українське православ'я, караїмська релігія ввібрала в себе багато давніх язичницьких вірувань. Так, Бога караїми величають іменем стародавнього тюркського божества Тенгри. На пасхальних коржиках зображається Сонце, Місяць і зірки. До наших днів зберігся і культ священних дубів. Тож можна погодитись із твердженням, що караїмська віра нагадує християнство у його зародковому стані, тобто за життя Ісуса Христа.

Караїми нині вельми шанують свої головні духовно-національні святині: фортецю Кирк-Йер (Кале-Джуфт-Кале-Чуфут-Кале) з її стародавніми храмами і прилеглим родовим кладовищем Балта-Тиймез та храм у Євпаторії. Вони докладають зусиль для повернення своїй церкві кенасів, які до 1959 р. (коли радянською владою було закрито останній діючий в Криму караїмський храм) належали їм у різних містах України. Зокрема, київська громада караїмів добивається повернення споруди свого колишнього храму, що височіє в центрі столиці на вул. Ярославів Вал неподалік від Золотих воріт (нині Будинок актора). У 1989 р. в м. Сімферополь утворено Асоціацію кримських караїмів, яка включає Науковий центр і Раду старійшин та ставить завдання збереження релігії й культури свого народу.

Вірмено-апостольська (Вірменська) церква. Ще у 301—302 pp. Вірменія стала першою у світі країною, яка назвала християнство своєю державною релігією. Тобто ця подія сталася за 89 років до того, як християнство було оголошено державною релігією Римської імперії. Перші віруючі вірмени з'явилися на теренах нашої країни ще за часів Київської Русі. Їхні поселення виникають у XI ст. у Львові та Луцьку. Масовішими були друга хвиля переселення вірмен — у 1280 p., яка відбувалася за закликом князя Льва І Даниловича; і третя (1358—1360), коли вірмени мігрували на землі України, рятуючись від нашестя турків-сельджуків. Найбільша вірменська колонія мешкала у Львові, де 1363 р. розпочалося будівництво Вірменського кафедрального собору Успіння Пресвятої Діви, що став головною святинею переселенців на українських землях. Історія Вірменської церкви в Україні непроста: часи спокійного розвитку чергувались із неймовірно бурхливими і складними періодами — аж до небезпеки розчинення серед українців або поляків чи ліквідації австрійською або радянською владою. За часів незалежності єпархію національної Вірменської церкви відновлено. Нині вона має 15 громад. Очолює її висвячений в м. Ечміадзін архімандрит Натан Оганесян (місцеперебування — м. Львів).

Майже повністю зруйнована традиційна релігійність і «заатеїзовані» могутньою радянською ідеологічною машиною духовні джерела виявилися чи не найкращим ґрунтом для поширення в Україні нових релігій. Їх поява у різних областях нашої держави відрізняється від поширення традиційних віровчень. Так, найрелігійніший західний регіон України, де діє більше половини всіх релігійних громад, зазнав найменшого впливу неорелігійних рухів. Найінтенсивнішого розвитку вони набули в містах Півдня та Сходу і в столиці — м. Київ. Тому поширення неорелігійних течій має здебільшого не всеукраїнський, а регіональний характер.

Неохристиянські рухи

Сучасна палітра нетрадиційної релігійності в нашій державі вельми строката. Вона репрезентує широкий спектр найвідоміших у світі неорелігійних течій і організацій. Серед них, зважаючи на традиційну релігійність українців в останню тисячу років, поширеними є, звичайно, неохристиянські рухи. Головне їхнє віросповідне джерело — Біблія, а центральна постать релігійних доктрин — особа Ісуса Христа.

Неохристиянські рухи в Україні поділяють на дві групи, з огляду на їхнє походження. Першу й найчисленнішу групу складають новітні місії, церкви, які прийшли з-за кордону. Друга група значно менша, ніж перша за кількістю як громад, так і послідовників. До неї належать неохристиянські утворення, що виникли на українському ґрунті. Найчисленнішими неохристиянськими об'єднаннями цієї групи є Союз церкви Божої України, що мала понад 20 громад на січень 2002 p., і Собор церков України ХВЄ «Відкрита Біблія» — 18 громад.

Найпопулярнішими серед привнесених неохристиянських течій є:

— Церква повного Євангелія, що на 1 січня 2002 р. нараховувала 297 зареєстрованих громад;
— Церква Христа — 87 громад;
— Новоапостольська церква, 53 громади якої діють майже в усіх областях нашої держави; центри апостольських округів — у Києві, Харкові, Одесі, Львові, Запоріжжі; видається журнал «Наша сім'я»;
— Церква Божа в пророцтвах, послідовники якої об'єднані в 63 зареєстровані громади;
— Церква Ісуса Христа Святих останніх днів, що має 53 громади; найбільші з них — у Києві, Одесі, Донецьку та Дніпропетровську.

Поширеним в Україні є й харизматичний рух, що започаткувався на наших землях 12—15 років тому й представлений сьогодні 197 зареєстрованими громадами (порівняно з 31 в 1993 p.). Притягальна сила руху полягає у всебічному врахуванні особливостей об'єктів впливу. Він має різноманітну соціально-культурну програму, що пропонується симпатикам і просто нужденним.

Прикладом харизматичного об'єднання в Україні є неохристиянська церква «Перемога», що діє в м. Київ з 1993 р. Церква поєднує людей різних соціальних станів, статі, віку, національностей, професій, із різними і водночас схожими проблемами, потребами й інтересами. Тому її діяльність різноманітна. Церква має майже 500 груп. Окрім недільної школи для дітей, є групи для роботи з підлітками, молоддю, зокрема студентською, групи для роботи з жінками, чоловіками, розлученими, вдовами, самотніми. Є також групи за інтересами: для лікарів, художників, архітекторів, спортсменів, юристів, бізнесменів тощо. Церква регулярно надає благодійну допомогу. Щомісяця її отримують до 500 осіб. Серед них діти-сироти, багатодітні сім'ї, безпритульні, пенсіонери-інваліди тощо. Церква особливу увагу звертає на людей, залежних від алкоголю та наркотиків, проводячи серед них не лише спеціальні служіння, тобто словом Божим повертаючи їх до нормального життя, а й лікуючи їх у стаціонарному центрі. Кінцева мета такої допомоги — наповнити буття цих людей реальним сенсом, миром і радістю, водночас звільнивши їх від згубної залежності.

Орієнтальні течії

Неорелігії орієнтального напряму в Україні в основному репрезентовано неоіндуїзмом та буддійськими течіями.

Неоіндуїстським рухам притаманне вдале поєднання давніх ведичних традицій з цінностями інших релігій. В основу їх учень, як правило, покладено принципи монізму, єдності в багатоманітті, неподільності буття духовного і матеріального, мирського і сакрального. Вони дуже активно й широко використовують ідеї універсалізму, синкретизму, рівності всіх релігій на шляху до Бога. В Україні неоіндуїзм представлений: Товариством свідомості Крішни, послідовниками Саї-Баби, Всесвітньою чистою релігією (Сахаджа-йогою), Громадами Шрі Чинмоя, Трансцендентальною медитацією тощо.

Товариство свідомості Крішни. З'явилося в Україні в 1981 р. в умовах переслідування і гонінь з боку тодішньої влади. І тільки в 1990 р. воно отримало офіційний дозвіл на свою діяльність. А в 1995 р. було офіційно зареєстровано Всеукраїнський центр громад свідомості Крішни. Сьогодні цей орган поєднує 37 громад послідовників крішнаїзму, що діють майже в усіх областях нашої держави. Вони не лише пропагують ведичні знання про космос, людину, суспільство, поширюють «свідомість Крішни», практикують бхакті-йогу, а й демонструють соціальну активність. Ними започатковано кілька гуманітарних програм, зокрема «їжа для життя» (безкоштовне надання їжі малозабезпеченим, інвалідам, хворим, іншим нужденним — щотижня в Україні роздається до 4 тис. таких обідів); «Дайте людям шанс!» (робота серед ув'язнених з метою повернення їх до Бога, до нормального суспільного життя); «Ведичне кулінарне мистецтво» (пропагування ведичної культури їжі, яка передбачає утримання від вживання м'яса, риби, яєць, кави, чаю, тютюну тощо); «Відродження інституту сім'ї»; «Сільськогосподарська громада», що має на меті захист і збереження навколишнього середовища, тощо.

Характерним для діяльності крішнаїтів на українських землях є те, що вони прагнуть обґрунтувати нерозривну єдність української та ведичної культур. Це, на їхню думку, буде сприяти «вплетенню» товариства в етно- та соціокультурну тканину українського суспільства, що стоїть на шляху національного пробудження. Товариство свідомості Крішни здійснює в Україні активну місіонерську діяльність. При цьому воно не наголошує на винятковості своєї релігійної віри, не вважає її єдино істинною.

Необуддійські громади в Україні нечисленні й поширені, як правило, серед національних меншин, традиційно буддійських за віросповіданням. Характерним для них є акцентування на одній, рідше декількох рисах буддійського вчення, поєднання ідей східних і західної традицій, зокрема християнства. Звідси й претензії на ортодоксальність тлумачення вчення Будди. Необуддизм в Україні має кілька шкіл: дзен-буддизм, Нітерен, школи тибетського буддизму (карма каг'ю, дзогчен, ріме тощо), Аум Синрікьо та інші.

Синтетичні релігії

Синтетичні релігії представлені в Україні громадами Церкви єднання, Віри Багаї та Великого білого братства.

Велике біле братство. Започаткувало свою діяльність у Києві в 1990 р. Його очолив фахівець у галузі кібернетики, кандидат фізико-математичних наук Юрій Кривоногов. Воно має ще одну назву — ЮСМАЛОС, що розшифровується так: ЮС — Юоан Свамі (сам Кривоногов), МА — Марія Деві (його дружина Марія Цвигун), ЛОС — Логос (Ісус Христос). Нова течія проголосила себе надрелігією, тобто епохальною релігією майбутнього. Характерними рисами цього об'єднання є: 1) намагання синтезувати елементи традиційних релігій (буддизму, крішнаїзму, християнства) і східних філософій; 2) запозичення теософських ідей; 3) звернення до біоенергетичних теорій і окультних доктрин, серед яких домінують уявлення про загальні зв'язки між елементами Всесвіту, між смислом слова та його накресленнями в Кабалі; 4) метафізичні концепції, які передбачають існування інопланетних цивілізацій; 5) використання в релігійній практиці психотехнічних прийомів східних культів і різноманітних технік сучасної психотерапії.

Морально-етичною основою віровчення «білих братів», що визнає існування зла, гріха та моральних наслідків за вчинки, є закон карми. Душа розуміється як духовна сутність, що визначає життєві стани і здібності людини. Вона вважається невіддільною від Бога вічною енергетичною субстанцією, яка після смерті одного фізичного тіла переходить в інше. Душа («божественна частинка») протиставляється тілу («уособленню зла», «кайданам сатани»). Її вдосконалення досягається медитативною практикою та шляхом відмови від чуттєвих задоволень. Своєрідним компромісом між східними та християнськими моральними нормами стало твердження про індивідуальне спасіння, що потребує віри у спокутну жертву Марії Деві, яка поставала як земне уособлення поєднаних на небесах двох божественних сутностей — Ісуса Христа та Богоматері і як прийдешній триєдиний Бог, поєднуючи три іпостасі в одній особі.

Відречення «білобратчиків» від матеріального життя («світу зла») привело й до несприйняття ними родинних зв'язків, суспільних інтересів. «Абсолютне зло» зображувалося у вигляді своєрідної «ієрархії Темряви», що протистоїть «ієрархії Світла», тобто Великому білому братству. Будь-яка соціально-політична система поціновувалася як «сатанинська». Поступово діяльність братства набувала відверто антисуспільного спрямування. Поділ людей на «білих» і «чорних» логічно не міг не спричинити нарощування деструктивних чинників в діяльності об'єднання, провокування конфліктів і конфронтації «з усіма». Тому правоохоронні органи припинили його функціонування, а над лідерами в 1994— 1995 р. відбувся суд. Із виходом М. Цвигун з ув'язнення (1997) і відходу від неї Ю. Кривоногова ця релігійна течія зазнала певної трансформації. Так, основа віровчення нині тлумачиться як любов до всього сущого, гармонія між небесним і земним, духовним і матеріальним, зовнішнім і внутрішнім, чоловічим і жіночим началами. Символічно це відображає рівнобічний хрест Матері світу — основний символ Великого білого братства.

Саєнтологічні течії

Представлені в Україні, зокрема, прибічниками Діанетики. Осередки цього культу офіційно зареєстровані в Києві, Харкові, Херсоні, Кременчуці. Саєнтологи проводять своєрідні тренінги з удосконалення інтелектуальних здібностей, широко використовуючи при цьому синтез положень сучасної психології, східної філософії й релігій, інформатики, знахарства тощо. Вони активно пропагують динамічний принцип існування, спрямований на забезпечення успішного виживання. Динаміка для них — це жага до життя, енергійність та наполегливість у виживанні, адаптації до умов існування. Широко культивується спрямування людини до виживання через усі форми життя, зокрема через світ тварин і рослин, через дух, метанів (духовних істот, які в людині поєднуються з її тілом, а після смерті полишають його), демонів, через Вище Буття (нескінченність, в інтерпретації Р. Хаббарда). Саєнтологи не терплять критики як у своїх лавах, так і ззовні, а тому вони уникають спілкування з усіма, хто намагається ревізувати їхнє вчення, заперечувати їхні основоположні ідеї, ставити під сумнів їхню істинність. Ця церква має вельми продуману і розгалужену систему залучення нових членів, що спрямована на її подальше розширення та зміцнення.

Езотеричні об'єднання

Репрезентовані громадами Реріхівського товариства, асоціацією Жива етика, послідовниками теософії О. Блаватської, Данила Андреєва, Олеся Бердника тощо.

Громада «Світло душі». Серед теософських груп, що діють в Україні й мають розвинуте й систематизоване вчення, громада «Світло душі». Це вчення пов'язане з аналізом проблем людства, викликаних переходом від астрологічної ери Риб, повної конфліктів, суперечностей, насильств і падіння моралі, до ери Водолія. На думку прихильників цієї громади, в нову еру має відновитися втрачена гармонія світу, поступово настане духовне піднесення людства. «Світло душі» прагне з'ясувати природу душі, виявити її сутнісні засади, системно-структурні й космічні взаємозв'язки. Члени громади вельми активно пропагують систематичне самовиховання, духовне і фізичне вдосконалення, відмову від шкідливих звичок, бережне ставлення до довкілля у думках та вчинках. Головна мета членів громади — «прорив у божественне», що може бути досягнуто, на їхню думку, тільки за умов чистої свідомості. Засоби «прориву» — систематична медитативна практика, досягнення внутрішнього мовчання шляхом припинення внутрішнього діалогу.

Неоязичництво

Основним контингентом неоязичництва є національно зорієнтована інтелігенція, свідомі українці інших соціальних верств. Для більшості з них процес відродження язичництва за умов слабкої національної самосвідомості більшості українців є шляхом відродження свідомого, духовно багатого українства.

Язичницькими неорелігіями власне українського походження є РУН-віра, Рідна віра, Великий вогонь.

РУН-віра— Рідна українська національна віра. Була започаткована Левом Силенком (народ, у 1923 p.), який вважається посланим Богом учителем та пророком. Реформуючи політеїстичну дохристиянську віру українців, Л. Силенко пропонує нову монотеїстичну систему поглядів на світ. Згідно з нею українці мають своє розуміння Бога. Він явився їм як Дажбог — свідомість світу, вічна енергія, несвідоме і свідоме буття, свята правда, воля, любов і милосердя. І всі біди України від зради її народом Дажбожої віри. За вченням духовного вчителя, викладеного у Святому Письмі РУН-вірівців — «Мага Віра», візантійське християнство, потрапивши в Україну, насильницьки підірвало духовні сили її мешканців і завдало нищівного удару як державності, так прадавнім віруванням. Відновлення їх — головна мета послідовників РУН-віри. Основні заповіді РУН-віри вчать віруючих жити і діяти заради добра України, любити і розуміти Бога по-рідному, боронити духовні скарби народу свого, шанувати духовність предків своїх.

Згідно із катехізисом РУН-віри «Повчання. Пісні. Молитви» світ не створений Дажбогом, а існує й існуватиме вічно, утримуючись у природному стані завдяки його троїстості — Трисутності. Трисутність має три складові: Яв — світ явний, матеріальний; Нав — світ невидимий, духовний; Прав — світ правил, законів, матеріального і духовного буття. Знак-символ РУН-віри — три основи світу, зображені у вигляді тризуба, обрамленого Сонцем.

РУН-віра намагається у своїй діяльності активно протидіяти чужим духовним впливам, берегти душу і свідомість українців від усього чужинецького: *Людина народжується двічі. Перше народження тілесне, а друге — духовне. Ми будемо гідними й щасливими людьми, якщо народимося не тільки тілесно, а й духовно. Робімо так, щоб духовно не народилися від чужих сил. З чужого надходить чуже». Культова практика передбачає обряди вінчання, освячення дитини, поховання.

Громади і представництва цієї неорелігії є в містах Канади, США, Австралії, Німеччини, Англії, Нової Зеландії, де компактно мешкають українці. В Україні громади РУН-віри вперше було зареєстровано у вересні 1991 р. Нині вони діють у Києві, Донецьку, Полтаві, Дніпропетровську, Львові та інших обласних центрах.

Рідна віра. Це сучасне теологічне вчення, започатковане професором Володимиром Шаяном (1908—1974) у 1934 р. Воно ґрунтується на язичницькому розумінні Бога як сутності, що має багато виявів та реально постає у вигляді численних імен богів. Це вчення спрямоване на вдосконалення людської особистості та піднесення національної свідомості українців. Воно апелює і до збереження прадавньої української обрядовості. Рідновіри, як правило, пропагують автентичні язичницькі молитви і співи. Так, діяльність київської громади українських язичників «Православ'я» ґрунтується на книгах «Волховник» (виклад віровчення), «Правослов: молитви до Рідних Богів» і обрядовому календарі «Коло Свароже». Автохтонне коріння цього віровчення яскраво ілюструє їхній Символ віри.

Символ віри рідновірів України
Вірую:
В усіх Українських Богів, єдиних у Сварозі, вічних і незнищенних, як Всесвіт.
Вірую:
У триєдиність світів Права, Ява і Нава, створених Сварогом і удержаних у Ньому.
Вірую:
У божественне народження українців — Онуків Дажбожих, і в силу Предків, яка перебуває з нами завжди.
Вірую:
У радість Життя Вічного, в чистоту Душі праведної, яка ніколи не зникає, а переходить у нове тіло.
Наша Віра Правдива, бо Права Славімо!

Рідновіри обстоюють сім засторог нащадкам: 1) не цурайся роду свого, його звичаю та мови, бо рідна мова і звичай зберігають енергію нації; 2) не оскверняй душу чужинськими звичаями; пам'ятай, що чужі пісня і молитва дають силу твоєму ворогові; 3) будь терплячим, але не допускай наруги над твоїми рідними святинями; 4) не руйнуй природу, серед якої живеш, бо цим ти відбираєш майбутнє у своїх нащадків, зрубуєш гілку роду свого; 5) не потурай ворогам свого народу; якщо треба — ставай до священного бою; 6) не віддавайся в рабство, бо хто прийме рабську смерть, той у вічність відійде рабом; 7) не зраджуй віру Дажбожих онуків, бо чужа віра руйнує дух і тіло, знищує націю.

Рідновіри переконані у триєдності буття, що відображено у Священному дереві життя, коріння якого сягає підземних глибин, світу предків, світу Нава (Нав'я). Це коріння українського роду. Стовбур і гілки Священного дерева уособлюють проявлене буття — світ живих людей, світ Ява. Його крона і листя є житлом володарів вищого світу, світу Права — світу богів, які правують Всесвітом, та героїв, які загинули за свій народ і відійшли на небо богів — у Сваргу.

Члени цієї громади вважають, що Бог всеєдиний, вічний, багатовиявний, багатоіменний, як світ, створений ним, що постає різноликою цілісністю і єдністю одночасно. Українські боги, на їх переконання, єдині у Сварозі і є різними виявами безмежного, складного і багатогранного Всесвіту. Боги є різними виявами божественної істоти та вічно існують на чолі із всеєднаючим верховним прабогом. Прабогом рідновірів є Сварог, верховний Бог Всесвіту, небесний зодіак. Його сини — Сварожичі: Дажбог, Перун, Велес, Стрибог, Ярило, Хорс, Ладо, Купайло, Симаргл, Позвізд та ін. Його доньки — Лада, Леля, Купала, Дана, Перуниця, Мокоша, Коляда та ін. Кожного з них наші предки, як гадають рідновіри, пізнавали й шанували не одночасно, бо приходили боги до людей у певний, визначений Сварожим правом час. І коли наставав час іншого божества, пам'ять людська ще довго зберігала священну шану до його попередника. Тому, переконані рідновіри, люди й знають нині імена багатьох рідних богів.

Головне у віровченні рідновірів — обожнення природного начала Всесвіту та славлення своїх богів радістю життя. Відчуття радості, на їхню думку, необхідна умова щастя життя людини. Радість — винагорода за страждання чи важку буденну працю. Таке щастя покликані приносити свята на честь рідних богів — із обрядовими дарунками, співом, хороводами, очищенням священним вогнищем, священними напоями тощо. Ці свята сприяють прилученню людини до Всесвіту, допомагають відчути себе частинкою життя, живою клітинкою небесного океану, прийняти добрий струмінь життєдайної любові богів — сонячної сили. Саме до цього, переконані рідновіри, прагне людська душа, втілюючись у тілесній людині. Називають себе рідновіри по-різному — «дітьми Сонця», «онуками Сварожими», «онуками Дажбожими», «онуками Божими», «синами своїх богів», «синами Перуна», «синами Творця» тощо.

Громади рідновірів існують у багатьох містах і селах України, зокрема у Києві, Харкові, Чернігові, Миколаєві, Львові, Одесі тощо. Найпотужнішою зарубіжною громадою є рідновіри при Святині Дажбожій у м. Гамільтон (Канада). В Україні діє Релігійний центр об'єднання рідновірів України (ОРУ), зареєстрований у Державному комітеті у справах релігій. ОРУ є колективним членом Світового конгресу етнічних релігій.

Собор рідної української віри. У 1994 р. на Вінничині виникла ще одна течія українського язичництва — Собор рідної української віри. Його послідовники вважають своїми попередниками В. Шаяна, Л. Силенка, С. Кокряцького, кожен із яких, на їхню думку, зробив помітний внесок у розвій рідної віри, але не зміг повністю її відродити. Мета Собору — поєднати їх праці і поширити як єдине ціле. Прихильники цієї релігії поклоняються єдиному Богу Всесвіту — Господу Дажбогу (за українським йменням). Відомо, що арії у Ведах називають єдиного Бога Всесвіту на ім'я «Єдиний».

Створення Собору пов'язується з пророцтвом волхвів, виголошеним понад 1000 років тому. Начебто після насильницької християнізації волхви отримали Дажбоже слово про відродження рідної віри русичів через 1000 років. Дажбог приписував волхвам припинити безперспективну за тих умов відкриту боротьбу з християнством і таємно від покоління до покоління передавати у своїх родах духовне знання — аж до часу відродження їхньої релігії, який мав настати наприкінці XX ст. Саме тому, переконані віруючі Собору, дохристиянська релігія українців ніколи не була остаточно знищеною, вона лише змінювала форму свого існування. Із масової релігії вона перетворилася на таємне поклоніння знахарських родів Господу Дажбогу і духовним силам України. І сьогодні, на межі тисячоліть, ця таємна віра знахарів знову постає як традиційна релігія українців.

Установчий з'їзд Собору рідної української віри відбувся 28—29 жовтня 2000 р. в м. Вінниця. Складовими Собору є: Духовний центр, крайові духовні центри та релігійні громади. Духовний центр Собору включає в себе Священну раду та Духовне правління. Священна рада — це зібрання священиків та проповідників, які репрезентують усі релігійні громади. Вона вирішує всі ключові питання діяльності Собору. Духовне правління складається з п'яти осіб і керує поточною діяльністю. Громади Собору безпосередньо підпорядковані одному з двох крайових центрів — Східноукраїнському (з центром у м. Запоріжжя) чи Західноукраїнському (з центром у м. Вінниця). Кожен крайовий центр підпорядкований Духовному центру Собору.

В основу віровчення Собору рідної української віри покладено духовні знання, отримані духовними особами Собору від знахарських рідновірських родів. Згідно з ними Всесвіт — тріадний. Він складається з трьох світів — Прави, Нави і Яви. Права (світ божественний) складається з особливих божественних енергій, які недоступні для відчуттів людини. Це центр перебування Господа Дажбога — могутньої, найдосконалішої духовної особистості, яка утворена кристалізованими божественними енергіями, випромінює їх та може впливати на життя людей. Народжені у Праві божественні енергії пронизують увесь Всесвіт (Праву, Наву і Яву).

Нава (світ духовний) відділена від Прави і Яви та включає недоступні для відчуттів духовні енергії. У Наву після смерті людини переходить її енергетична основа — дух.

У Яву (земний світ) крім божественних і духовних енергій, входять речовина і фізичні поля, Земля, Сонячна система та небесні тіла, що є частиною матеріального Космосу. Ява — найскладніший, наймінливіший і найрізноманітніший із світів. Він поєднує три види субстанцій — божественні енергії, духовні енергії та матерію.

Господь Дажбог володіє найвищою мудрістю, найвищою силою та найвищим добром. Він може бути пізнаним духовно розвиненими українцями в особливому медитаційному божественному стані свідомості. Україна для рідновірів є святою. Її терени пронизані божественними енергіями, які утворюють живе та духовне тіло. Віруючі Собору вважають, що Україна єдина на землі отримала божественне тіло і стала обраною Богом. Доказом обрання Богом України став бурхливий розвиток духовної культури, який тут розпочався вперше в історії людства 20 тис. років тому. Україна є святою землею Дажбожою, якій судилося відіграти вирішальну роль у здійсненні Дажбого задуму. Божественне тіло, яке має Україна, є підставою вважати її духовним центром людства.

На основі індоєвропейської спільноти для здійснення свого задуму на Землі Господь Дажбог створив народ, який відомий в історії як арії. Прямим кровним нащадком арійського народу є українці, яким було послано важке випробування через панування чужої духовності. Відродження рідної української віри означає, що український народ витримав це випробування і довів своє право стати будівничим на Землі Дажбожої України.

Головні свята рідновірів — Різдво, Великдень, Рахманський Великдень, Зелені свята, Купала, Великий (Медовий) Спас, Покрова. Урочисто відзначаються також Водосвяття, Стрітення, Благовіщення, Колодій, Свято Перуна, Квітковий Спас, Здвиження. Серед календарних обрядів особливо шануються рідновірами колядування, щедрування, посівання, писанкарство та ін. Обов'язковими є щоденні молитви, відвідування щотижневих богослужінь. Діє інститут духовного цілительства. Розпочав роботу вищий релігійний навчальний заклад — Університет Рідної української віри. Функціонують всеукраїнські релігійні організації: сестринство «Берегиня», місія «Шлях до Бога», братство «Дажбожі онуки» тощо.

Великий вогонь. Неоязичницька духовно-релігійна течія, що виникла у 90-х роках XX ст. на Житомирщині. Її засновником був Г. Боценюк. На відміну від інших язичників, послідовники Великого вогню обстоюють ідею абстрактності слов'янськості. Вони вірять у присутність душ великих пращурів, які жили за законами розуму; вшановують Сварога, що дарував людям вічне життя і поєднував силу вогню й розуму, Рода і синів його — Перуна, Одина і Водина, дружину Перуна Ладу, а також Дажбога. Пропагують шлюбну вірність, духовну спільність людини з рослинним і тваринним світом, необхідність для щастя людини свободи.

Резюме

• Україна — багатоконфесійна країна, де успішно функціонують громади понад сотні конфесій, напрямів і течій. Це є очевидним свідченням динамічного відродження релігійно-церковного життя за роки незалежності.
• Традиційно найвпливовішою конфесією в Україні є православ'я. Сьогодні його репрезентують Українська православна церква Київського патріархату, Українська автокефальна православна церква та Українська православна церква Московського патріархату.
• В українському суспільстві утверджується конфесійний плюралізм: не тільки християни, а й представники інших віровчень — іудаїзму, ісламу, етно- та неорелігій — прагнуть будувати свої відносини на принципах релігійної толерантності.
• Неорелігійні рухи в Україні, на відміну від Заходу, наповнювалися переважно невіруючими, колишніми атеїстами, тобто тими, хто не мав відповідної віросповідної підготовки, що спричинило два наслідки. Перший — позитивний: відсутність попереднього містичного досвіду робить віру щирішою, сердечнішою, а отже, й чистішою. Другий — негативний: колишня атеїзація позбавила досвіду духовних пошуків, духовних переживань, що нині сприяє переважанню зовнішніх виявів релігійності.

Література

Волховник: Скарби язичницького віровчення. Правослов: Молитви до Рідних Богів. — К., 2001.
Історія православної церкви в Україні. — К., 1997.
Історія релігії в Україні. — К., 1999.
Екуменізм і проблеми міжконфесійних відносин в Україні. — К., 2001.
Лозко Г. Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етно-релігієзнавчий аспект. — К., 2001.
Панченко П. Релігійні конфесії в Україні. — К., 1993.
Полканов А. И. Караи — Крымские караимы-тюрки. — Симферополь, 1997.
Релігія в духовному житті українського народу. — К., 1994.
Релігія і політика в сучасній Україні. — К., 2000.
Рибачук М., Уткін О., Кирюшко М. Національне відродження і релігія. — К., 1995.
Саган 0. Національні прояви православ'я: Український аспект. — К., 2001.
Савчук Б. За Українську Церкву. — Івано-Франківськ, 1997.
Церква і національне відродження. — К., 1993.
Шаян В. Віра Предків Наших. — Гамільтон, Канада, 1987.
Шилов Ю. «Велесова книга» та актуальність прадавніх учень. — К., 2001.