В

Ватикан — держава-місто, що виникла внаслідок підписання 11 лютого 1929 р. угоди між Піємхі і урядом Італії; центр Римської католицької церкви, офіційна резиденція (з 1870) пап і Римської курії. Має всі державні атрибути, зокрема дипломатичні відносини з понад 100 країнами світу. Площа — 44 гектари.

Вибір — складний внутрішній вольовий процес, у якому надається перевага одній альтернативі при відмові від іншої.

Відчуття — відображення певних властивостей предметів і явищ (кольору, звуку, запаху, твердості тощо) внаслідок їх безпосереднього впливу на органи відчуття людини.

Вільнодумство— ідейно-духовна течія, що визнає право людини на свободу мислення, вільне пізнання сутності світу, критичне ставлення до усталених поглядів і переконань.

Віра — бездоказове вираження істинності релігійного вчення, визнання реального існування надприродних сил (Бога).

Віруючий — особа, яка є суб'єктом релігійної віри і діяльності.

Воля — здатність людини до вибору мети діяльності; внутрішні зусилля, необхідні для її втілення.

Географія релігії — розділ релігієзнавства, що вивчає роль природного фактора у появі й поширенні релігій в різних країнах і регіонах земної кулі, досліджує просторово-часові закономірності взаємодії релігійного феномена із зовнішнім середовищем.

Глосолалія (гр. glossa — незрозуміле слово і lalien — говорити) — розмови віруючого з Богом «незнайомою» («іншою») мовою при сходженні на нього Духа Святого, що досягається системою тривалих постів, особливих настанов і молитов.

Гносеологія (гр. gnosis — пізнання) — філософське знання про закономірності, механізм процесу пізнання, його можливості й умови вірогідності, істинності.

Гріх — порушення релігійного закону, відхилення від релігійно-моральних норм, приписів.

Гуманізм (лат. humanus — людяний, людський)— історично плинна система поглядів, що визнає цінність людини як особи, її право на свободу, щастя, розвиток і вияв своїх здібностей.

Дао — у даосизмі вічне, незмінне, безформне, непізнаванне начало всіх речей і явищ.

Даосизм — релігійно-філософське вчення, згідно з яким природа і життя людей підпорядковані загальному божественному законові дао.

Де — у даосизмі опредметнений, конкретний вияв дао в речах і в поведінці людини (міра її доброчинності).

Дезінтегративна функція релігії — здатність релігії за певних умов послаблювати стабільність і стійкість особи, певних соціальних груп чи суспільства загалом і навіть викликати релігійне протистояння.

Деїзм (лат. deus — Бог) — релігійно-філософське вчення, згідно з яким Бог, що є безособовою першопричиною світу, не втручається в процеси і явища, що відбуваються в ньому.

Декалог— релігійно-моральний кодекс, покладений в основу іудаїзму і християнства; складається з десяти заповідей. Домінуючими серед них є перші чотири: вони визначають вектор людської моральності — праведне боговшанування, що породжує низку інших позитивних моральних рис (смирення, щедрість, шанобливість, безкорисливість, щирість, правдивість тощо).

Демон (гр. diamon — божество, дух) — у давньогрецькій міфології — надприродна істота, дух, що володіє надлюдською силою, належить до невидимого світу і має вплив на життя і долю людей. У християнстві — злий дух, Диявол.

Демонізм — одна з форм давніх вірувань, що грунтувалася на уявленнях про існування надприродних істот — демонів як безплотних сутностей.

Демонологія — релігійне вчення про демонів, яке виникло на грунті первісної віри в духів.

Деномінація (лат. denominatio — перейменування) — проміжна ланка між сектою і церквою, що перебуває на стадії становлення.

Дерево життя — невід'ємна складова космогонічних і часових первісних уявлень: вважалося, що його коріння йшло з глибин землі, з царства померлих, стовбур символізував покоління живих, а листя і крона — житло богів та духів.

Деструкція (лат. destructia — руйнування) — порушення або руйнування структури чого-небудь.

Догмати релігійні (гр. dogmatos — думка, вчення) — основні положення віровчення певної конфесії, що вважаються вічними і незмінними істинами, встановленими Богом, і є обов'язковими для визнання їх усіма віруючими.

Дух — надприродна сутність, самодостатнє нематеріальне начало, що впливає на стани людини, природні явища і сфери.

Духовенство — спільна назва професійних служителів культу в деяких сучасних релігіях.

Духовний суверенітет— активно-творча, незалежна духовна діяльність індивіда, який усвідомлює власну унікальність.

Душа — у буденній свідомості — глибинний внутрішній світ людини, її почуття і переживання; у найдавніших віруваннях — таємнича «чуттєво-надчуттєва» істота, яка уявлялася носієм життя та деяких важливих станів людського тіла; у релігійній інтерпретації — безплотна духовна сутність, що визначає життєві стани і здібності людини.

Езотеризм (rp. esoterikos —- внутрішній) — феномен культури, що включає, з одного боку, віру в існування надприродного вищого світу, уявлення про нього, а з другого — засоби спілкування з цим світом, підкорення його своїм інтересам.

Екуменічний рух — об'єднавчий рух християнських церков.

Емоція (лат. emovere — збуджувати, хвилювати) — один із виявів суб'єктивного ставлення людини до навколишнього світу і самої себе у формі безпосереднього переживання, душевного хвилювання (гнів, страх, радість і т. п.).

Есхатологія (гр. eschatos — останній, logos — вчення) — релігійне вчення про кінцеву долю людства і світу.

Етнологія релігії — розділ релігієзнавства, що вивчає місце і роль етнічного та релігійного компонентів у житті певного народу, нації.

Етнонаціональні релігії — релігії, чия поява і функціонування, межі поширення та основні символи пов'язані з певною етнонаціональною спільнотою.

Етнос (rp. ethnos — народ, плем'я) — історична, позатериторіальна, позадержавна спільнота людей, об'єднаних спільним походженням, культурою, мовою, самосвідомістю та етнонімом (назвою).