Й

Йога (санскр., букв. — з'єднання, зосередження) — в індійській традиції один із 6 ортодоксальних (брахманських) напрямів, у якому створено систему послідовного очищення і просвітлення розуму, а також комплекс особливих практичних вправ для досягнення стану «звільнення» душі від тягара тіла, матерії.

Кальвінізм — деномінація в протестантизмі, що виникла в ході Реформації на підставі ідей Ж. Кальвіна (1509—1564). Принципи К.: спасіння особистою вірою; загальне священство віруючих; богонатхненність лише Біблії; догмат про абсолютне передвизначення, згідно з яким Бог ще до створення світу одним людям дарував спасіння, іншим — загибель.

Кардинал (лат. cardinalis — головний) — головна духовна особа в католицькій церковній ієрархії після папи римського.

Карма (санскр., досл. — дія, обов'язок, відплата) — особлива містична сила, автоматичний «закон відплати», відповідно до якого вчинки людини в реальному житті зумовлюють її нинішню долю і наступний стан її душі.

Категорії релігієзнавства — загальні поняття, що відображають суттєві, закономірні зв'язки і відношення, притаманні релігійному феномену та явищам, безпосередньо пов'язаним із ним.

Катехізис (гр. kateehesis — повчання) — книга, що містить короткий виклад основ християнського віровчення і моралі переважно у формі запитань і відповідей.

Католицизм (гр. katholikos — загальний, вселенський) — один із основних (поряд із православ'ям і протестантизмом) напрямів у християнстві, що остаточно сформувався після поділу християнської церкви у 1054 р.

Квазіатеїзм (лат. quasi — ніби, майже) — удаваний, несправжній атеїзм, наприклад атеїзм радянської доби.

Квазірелігія (лат. quasi — ніби, майже) — несправжній, удаваний (нерелігійний) об'єкт поклоніння.

Києво-Печерська лавра — один із найдавніших (приблизно 1051) православних чоловічих монастирів в Україні, що одержав свою назву через розміщення на початку свого існування у печерах.

Київська митрополія — церковний округ, що до середини XV ст. об'єднував усі християнські громади, парафії, єпархії та здійснював канонічний контроль над духовним життям у Київській Русі, перебуваючи в юрисдикції Константинопольського патріарха.

Кияс — порівняння, або аналогія, з юридично подібними випадками; судження про не передбачені Кораном і Суною положення за аналогією з тими, які є.

Компенсаційно-терапевтична функція релігії — здатність релігії своїми специфічними засобами й властивостями («свободою у дусі», «братством у вірі», «рівністю у гріховності й стражданні», особистісним богоспілкуванням тощо) компенсувати обмеженість, безсилля, залежність людей від об'єктивних умов існування, розриви у соціальному житті та ціннісній орієнтації людей, наповнити новим сенсом їхнє життя.

Комунікативна функція релігії — здатність релігії впливати на процес спілкування віруючих, їх соціалізацію, передавання та засвоєння інформації та формувати між ними духовні зв'язки.

Комунікація (лат. communicatio — зв'язок, повідомлення) — передавання інформації від однієї людини до іншої; спілкування, що грунтується на взаєморозумінні.

Конклав (лат. соп clave — досл., замкнута кімната) — збори кардиналів, що скликаються відразу після смерті папи римського для обрання нового папи.

Конфесія (лат. confessio — визнання, сповідування) — релігійне об'єднання, що має своє віровчення, культ і організацію.

Конфірмація (лат. confirmatio — зміцнення) — таїнство миропомазання в католицькій церкві.

Конфуціанство — комплекс давньокитайських філософських, релігійних, етичних доктрин, сформованих Конфуцієм (551— 479 до н. е.). У їх основі — питання моральної природи людини, її життя в родині, державі, суспільстві.

Коран — священна книга мусульман. Вважається, що вона вічно зберігається в Аллаха, який передав її у вигляді одкровення пророка Мухаммеда.

Кордоцентризм (лат. cor, cordis — серце) — релігійно-філософська концепція богопізнання, в якій центральне місце відводиться серцю як органу пізнання Бога.

Креаціонізм (лат. creatio — створюю) — релігійне вчення про створення світу Богом із нічого. Притаманне іудаїзму, християнству, ісламу.

Культова діяльність — система певних обрядів, сукупність стереотипних символічних дій віруючих, у якій втілюються їхні релігійні уявлення. Спрямована на встановлення двосторонніх стосунків між людиною і надприродним.

Кутя (rp. kukkia — зерно) — обрядова страва східних слов'ян та інших давніх народів під час новорічних свят. Відома із дохристиянських часів.

Лавра (гр. lаurа — вулиця, прохід) — назва найбільших і найвпливовіших православних чоловічих монастирів. В Україні лаврою називаються два монастирі: Києво-Печерська (з 1182) в Києві і Почаївська (з 1833) на Тернопіллі.

Легітимація (лат. legitimus — законний) — визначення або підтвердження законності якогось права чи повноваження.

Легітимізуюча функція релігії — здатність релігії виховувати у віруючих шанобливе ставлення до певних суспільних норм поведінки як до продукту Божого промислу, а не суспільного розвитку.

Літургія (гр. litos — загальний, ergou — справа) — обідня, найголовніше християнське богослужіння, що проводиться у всіх християнських віросповіданнях. Обов'язковим елементом усіх літургій є таїнство причастя (євхаристія).

Людський дух —- здатність людини відчувати, виявляти вольові зусилля, визначати мету життя і творчо діяти.

Лютеранство — деномінація в протестантизмі, основні принципи віровчення якої сформульовані М. Лютером (1483—1546) та його послідовниками. За Лютером, людину рятує тільки її особиста віра в Бога. Звідси й вчення про загальне священство, рівність усіх віруючих перед Богом, заперечення чернецтва тощо.

Магія (гр. mageia, лат. magia — чаклунство) — сукупність уявлень і обрядів, в основу яких покладено віру в таємничі сили, з допомогою яких шляхом певних символічних дій можливо здійснювати вплив на людей, предметний світ чи хід подій.

Мара — в міфології багатьох народів світу демоністичне уособлення зла.

Матфей — в християнській традиції один із 12 апостолів, найближчий учень Ісуса Христа, автор першого канонічного Євангелія.

Медитація (лат. meditatio — міркування) — розумові дії, за допомогою яких досягається стан заглибленості, повного відволікання від зовнішніх впливів шляхом концентрації уваги на головному об'єкті.

Мекка — головне священне місто мусульман у Хиджазі (Саудівська Аравія), де народився, жив та починав свою проповідницьку діяльність засновник ісламу Мухаммед. Це особлива святиня, куди немусульманину вхід заборонено. Вона — харам («священна», «заборонена»).

Меса (франц. messe, лат. missa, від mitto — посилаю) — богослужіння в католицькій церкві.

Месіанізм — віра в майбутнє пришестя Месії, тобто Божого посланця, Спасителя, покликаного знищити зло і встановити на землі царство небесне.

Методи релігієзнавства — шляхи (засоби) вирішення пізнавальних проблем у процесі вивчення релігій і вільнодумства.

Мечеть (араб, масджид — місце поклоніння) — релігійно-культова споруда, храм у мусульман.

Милосердя — одне з найголовніших релігійних благочесть, що розглядається (буддизмом, іудаїзмом, християнством, ісламом тощо) як Божа благодать, яка сприяє подоланню людської гріховності. Зводиться до співчуття, любові до ближнього, правдолюбства, реальної доброчинності щодо знедолених тощо.

Миро (гр. myron — пахуче масло) — речовина, що використовується священнослужителями при здійсненні таїнства миропомазання, освяченні церкви тощо.

Миропомазання — одне із семи таїнств християн, що символізує освячення і зміцнення духовних сил християнина на шляху до спасіння.

Мислення — абстрактне, опосередковане, узагальнююче відтворення світу; ідеальний момент діяльності людини, спрямований на вироблення знань і керування ними.

Митрополит (гр. metropolites — букв, людина з головного міста) — у церквах із патріаршою системою управління — другий після патріарха чин в церковній ієрархії.

Міф (гр. mythos — розповідь, переказ, оповідка) — духовне відтворення дійсності у формі легенд, розповідей, персонажі й події яких визнаються об'єктивно наявними або такими, що існували в минулому.

Мокоша — жіноче божество у міфології прадавніх українців. Входила до давньоруського пантеону, її ідол стояв у Києві поруч з ідолом Перуна та інших богів.

Молитва — вербальне (словесне) звернення людини до об'єкта своєї віри (Бога, святих тощо) із проханням усіляких благ, заступництва, відвернення зла; суттєвий елемент культу розвинутих релігій.

Монастир (гр. monosterion — місце, житло усамітнених) — громада ченців, які об'єдналися на основі спільних релігійних поглядів, ідеалів для спільного мешкання відповідно до певних правил і норм, установлених церквою і зафіксованих у певних статутах.

Монізм (гр. monos — один, єдиний) — принцип пояснення світу у світлі єдиного начала, єдності основи (субстанції) всього сущого. Монізм може бути матеріалістичний (начало — матерія) й ідеалістичний (начало — дух).

Монотеїзм (гр. monos — єдиний, theos — Бог) — форма вірувань і культу, що полягає у поклонінні єдиному Богу.

Монофізитство (гр. monos — єдиний, один, phisis — природа) — вчення в християнстві, яке визнає в Христі одну божественну природу, а не дві — божественну і людську. Започатковане в V ст. Константинопольським архімандритом Євтихієм. Халкідонський собор (451) визнав це вчення єрессю.

Мормони — Церква Ісуса Христа Святих останніх днів, що виникла в США в 1830 р. Нині поширена в понад 150 країнах світу. Для М. характерне змішання елементів християнства, ісламу, буддизму, давньогрецької релігії.

Мощі — рештки померлих святих, які зберігаються тривалий час нетлінними, що, за релігійними уявленнями, засвідчує їх святість. Шануються в католицизмі й православ'ї.

Мулла (араб, маула — пан, володар) — найнижчий сан служителя культу в ісламі.

Муфтій (араб, муфті — той, хто визначає) — найвища духовна особа мусульман-сунітів, знавець шаріату.

Мухаммед (Мугаммад, Магомет, бл. 570—632) — засновник ісламу, «посланець Аллаха», головний і останній пророк істинної віри.