Н

Нагірна проповідь — за Євангеліями, проповідь Христа на горі перед апостолами, у якій моральність переосмислюється на засадах любові як центральної категорії християнського віровчення. Підноситься значимість у суспільстві тих, хто духовно великий, хто вирізняється блаженством («вбогі духом», «засмучені», «голодні та спрагнені правди», «милостиві», «чисті серцем», «миротворці» тощо).

Назарет — за Євангеліями, місце проживання Ісуса Христа та його батьків (місто в Галілеї, Палестина).

Намаз (перс. — молитва) — мусульманська канонічна молитва, яку виконують п'ять разів на день.

Натуралізм (лат. natura — природа) — у широкому розумінні — зовнішня правдоподібність, фактографічне копіювання життєвих явищ, переважання фізіологічного боку людського життя.

Неврастенія (гр. astheneia — слабкість) — функціональне захворювання нервової системи, астенія, що розвинулася внаслідок тривалого розумового або емоційного перенапруження та фізіологічних перевантажень.

Невроз (гр. neuron — жила, нерв) — функціональні нервово-психічні захворювання (неврастенія, істерія, нав'язливі страхи тощо), які виникають внаслідок психічного перенапруження, глибоких переживань.

Неорелігії — синкретичні й універсальні утворення, що поєднують у собі як елементи багатьох існуючих релігій, так і ідеї теософії, антропософії, сучасні філософські й богословські доктрини, астрологію й окультизм, біоенергетику й екстрасенсорику, містичну уфологію тощо.

Неотомізм — панівний напрям у філософії сучасного католицизму, прибічники якого прагнуть примирити теологію і філософію, обгрунтувати синтез раціонального й ірраціонального на основі вчення Томи Аквінського.

Неофрейдизм (гр. neos — новий) — напрям у сучасній філософії та психології, прибічники якого, на відміну від біологізму 3. Фрейда, враховують і роль середовища в формуванні особистості.

Несвідоме — сутність психічних явищ, станів і дій, які лежать поза сферою свідомості (розуму) та формуються опосередковано через генетично закодований еволюційний досвід, без безпосередньої участі індивіда.

Нігілізм релігійний (лат. nihil — ніщо) — форма заперечення релігії з позицій егоїстичного індивіда, який ставиться до життя суто прагматично, керується принципами анархізму, сповідує свободу від будь-яких переконань.

Німб — (лат. nimbus — хмарина) — умовне позначення сяяння навколо голови у зображеннях богів, святих, ангелів, пророків.

Нірвана — психологічний стан завершеності внутрішнього буття перед лицем буття зовнішнього, абсолютна відсутність бажань.

Новий Завіт — частина Біблії, яку як Святе Письмо вшановують християни. Має два значення: 1) новий договір (завіт) між Богом і людьми; 2) зібрання книг, які виражають цей договір. Складається з 27 книг. Зокрема, до Н. 3. входять 4 Євангелія (Матфія, Марка, Луки, Іоана), в яких описано життя, чудеса, вчення засновника християнства боголюдини Ісуса Христа.

Ной — біблійний проповідник, через якого Бог врятував людство від загибелі під час всесвітнього потопу.

Нунцій (лат. nuntius — вісник) — постійний дипломатичний представник (посол) Апостольської Столиці в державі, з якою та підтримує дипломатичні відносини.

Обрізання — релігійно-магічний обряд обрізання крайньої плоті статевого органу чоловіків. В іудаїзмі здійснюється на восьмий день після народження малюка і засвідчує етноконфесійну належність та ознаку завіту між Ягве і обраним ним народом; в ісламі постає важливим елементом конфесійної ідентифікації, але здійснюється над підлітками. Застосовується також у деяких племенах Африки, Австралії та Океанії.

Одкровення — термін, яким в іудеїв, християн, мусульман позначається все те, що сам Бог відкрив людям про себе і про істинну віру в нього, тобто саморозкриття Бога.

Окультизм (лат. occultus — прихований, таємний) — містичне вчення, що визнає існування надприродних сил і можливість безпосереднього спілкування з ними за допомогою магічних обрядів, таємних ритуалів тощо. Часто вживається як синонім слова «езотеричний», що означає «для обраних».

Онтологія (гр. ontos — єство) — розділ філософії, вчення про буття світу, його сутність, структуру й закономірності, фундаментальні принципи і категорії.

Оранта — іконографічний образ Богоматері, що сформувався у середні віки (на повний зріст, з піднятими на рівні обличчя руками та повернутими до глядача долонями). Класичним втіленням Оранти є мозаїчне зображення на куполі собору Софії Київської.

Ортодокс (гр. orthodoxos — правовірний) — людина, яка неухильно дотримується принципів певного вчення, поглядів, світогляду.

Ортодоксія (гр. ortodoxia — правильна думка) — неухильне слідування традиційному вченню церкви.

Острозька Біблія — перше повне видання Біблії в перекладі давньою українською мовою в її східнослов'янському варіанті. Видана 1581 р. І. Федоровим в м. Острог (Рівненщина).

П'ятдесятники (від старозавітного свята П'ятдесятниці, в Новому Завіті — зелені свята, або Трійця) — пізньопротестантська течія, що виникла в США наприкінці XIX ст. В основу вчення покладено біблійний сюжет про сходження Духа Святого на апостолів Христа на п'ятдесятий день після Великодня (Пасхи). Звідси й твердження про можливість отримання хрещення Святим Духом, а через нього — плодів і дарів Духа будь-якою людиною в її буденному житті.

П'ятикнижжя Мойсея, Тора (давньоєвр. — вчення, закон) — назва перших книг Старого Завіту: Буття, Вихід, Левит, Числа, Второзаконня, де описується походження світу, людини, виникнення єврейського народу і встановлення ним священного союзу з Богом тощо.

Пантеїзм (гр. pan — все, theos — Бог) — вчення про єдність Бога і світу, ідеальної й матеріальної сутності, злиття Бога як абсолюту з природою.

Пантеон (гр. pantheion — місце, присвячене всім богам) — сукупність богів певної конфесії; у стародавніх греків і римлян — храм, присвячений усім богам; нині — місце поховання видатних людей.

Папа римський (гр. papas, лат. papa — батько, наставник, вихователь) — глава католицької церкви і верховний правитель держави-міста Ватикан. Повний титул Папи: Єпископ Риму, намісник Ісуса Христа, намісник князя апостолів, верховний понтифік Вселенської церкви, патріарх Заходу, примас Італії, архієпископ і митрополит Римської провінції, монарх держави-міста Ватикан, раб рабів Божих. Обирається конклавом (зборами кардиналів) на все життя. У церковній реєстрації є 264 папи. Нинішній папа римський — Іоан Павло II (колишній польський кардинал Кароль Войтила).

Парадигма (гр. paradeigma — приклад, взірець) — панівна система наукових ідей та теорій, що дає вченим — з їх допомогою і через систему освіти всьому суспільству — певне бачення світу. Дає змогу вирішувати світоглядні й практичні проблеми. П. служить еталоном наукового мислення. Розрізняють загальнонаукову, спеціалізовану, локальну парадигму.

Парафія — у православ'ї, католицизмі первинна територіально-адміністративна одиниця церкви.

Пасха (Великдень) — свято християн, встановлене на честь чудодійного воскресіння розіп'ятого на хресті Ісуса Христа.

Патріарх (гр. patriaches — праотець, родоначальник) — найвищий духовний сан, глава церкви. В Україні сан патріарха мають предстоятелі Української православної церкви Київського патріархату, Української автокефальної православної церкви та Української греко-католицької церкви.

Пересопницьке Євангеліє — рукописний переклад чотирьох Євангелій на давньоукраїнську літературно-писемну мову. Створене в 1556— 1561 pp. в Пересопницькому Пречистенському монастирі (нині — Рівненська область). Зберігається у Центральній науковій бібліотеці НАН України ім. Вернадського як національна святиня.

Піст — важливий спосіб регламентації життя віруючих за церковними правилами, що передбачає невживання скоромної їжі.

Політеїзм (гр. роlу — багато, theos — Бог) — уявлення про існування кількох або багатьох богів та поклоніння їм.

Праведність — за релігійними уявленнями, бездоганні вчинки віруючого у повсякденному житті.

Православ'я — один із трьох основних напрямів у християнстві, що сформувався на території Візантії й став самостійним офіційно після розколу 1054 р.

Православ'я українське— християнське віровчення і культ, організація церковного життя, що ввібрали в себе особливості національної ментальності, релігійні традиції українського етносу і є символами української духовності.

Примас (лат. primas — первенствуючий) — титул у деяких християнських церквах (католицькій, англіканській), який належить архієрею, що має вищу владу над духовенством певної країни.

Принцип — фундаментальне положення, первісне начало, найсуттєвіша основа, основоположна ідея, що визначає смисл усіх інших понять і суджень у процесі пізнання.

Принципи релігієзнавства — основоположні ідеї, що визначають смисл усіх інших понять і суджень у процесі пізнання релігії.

Природне право — право кожної людини задовольняти свої потреби й боронити своє життя, яке випливає з її належності до людського роду зокрема й живого взагалі.

Проблема — знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття; суб'єктивна форма вираження необхідності розвитку знання, що відображає суперечність між знаннями і дійсністю або суперечність у самому пізнанні.

Провіденціалізм (лат. providencia — провидіння) — релігійно-філософська концепція історії як промислу Божого.

Прозелітизм — намагання навернути у свою релігію послідовників інших вірувань.

Проповідь — публічна промова настановчого чи інформативного змісту, що виголошується священнослужителями в храмі під час богослужіння.

Проскура (гр., досл. — дарунок, пожертва) — невеликої круглої форми хліб із квасного пшеничного тіста, що вживається для причащання у православній церкві.

Протестантизм — третій, поряд із православ'ям і католицизмом, напрям у християнстві, виникнення якого пов'язано з Реформацією.

Псалми (гр. psalmos — пісня) — короткі і порівняно нескладні за формою релігійні пісні й гімни, які входять у Псалтир.

Психоаналіз (гр. psyche — душа) — метод психотерапії і психологічне вчення (3. Фрейд), що грунтується на вирішальній ролі в житті індивіда та розвитку людства несвідомих психічних процесів і мотивацій.

Психологія релігії — розділ релігієзнавства, що досліджує психологічні закономірності виникнення, розвитку й функціонування релігійного феномена на індивідуальному, груповому й суспільному рівнях; зміст, структуру, спрямованість релігійних вірувань, уявлень, переживань тощо; їх місце і роль у релігійному комплексі та вплив на нерелігійні сфери життя конкретних індивідів, соціальних груп, суспільства загалом.