Р

Рабин (давньоєвр. раббі — мій учитель) — священнослужитель в іудаїзмі; авторитет у витлумаченні приписів та заборон для членів іудейської громади.

Рай і пекло — за релігійними уявленнями, місця перебування душ померлих залежно від поведінки в земному житті.

Рамадан (рамазан) — дев'ятий місяць мусульманського календаря, місяць посту. Згідно з ісламською традицією в цей місяць Мухаммеду було передано одкровення від Аллаха.

Раціоналізм (лат. rationalis — розумний) — філософський напрям, прибічники якого визнають розум основою пізнання і поведінки людей.

Раціональне — встановлене і обгрунтоване розумом (мисленням); те, що випливає з нього й доступне його розумінню.

Регулятивна функція релігії — здатність релігії через систему норм, цінностей, примусів, установок, канонів, інститутів управляти поведінкою, вчинками віруючих, діяльністю релігійних організацій, формувати та корегувати міжособистісні стосунки.

Релігієзнавство — галузь гуманітарних знань, спрямована на осягнення сутності, закономірностей походження й функціонування релігії на різних етапах розвитку культури (суспільства, соціальної групи, особи).

Релігійна організація — об'єднання послідовників певного віросповідання, цілісність і єдність якого забезпечується змістом віровчення, культом, системою організаційних принципів, правил і ролей.

Релігійна свідомість — система (сукупність) релігійних ідей, понять, принципів, міркувань, аргументів, концепцій, сенсом яких є здебільшого віра у надприродне.

Релігійна толерантність — такий характер взаємовідносин представників різних конфесій, який базується на принципах взаємоповаги та свідомої відмови від зверхності, ущемлення прав і приниження гідності один одного.

Реформація (лат. reformatio — перетворення, виправлення) — антикатолицький рух в Європі, що поклав початок протестантизму (XVI ст.). Мета Реформації — повернення християнства до апостольських часів, реформування християнської церкви у дусі євангельських ідеалів.

Різдво Христове — одне з головних загальнохристиянських свят (25 грудня — у католиків, 7 січня — у православних), в основі якого — євангельське сказання про народження Сина Божого Дівою Марією.

Розп'яття (лат. crucifixio — закріплення на хресті) — за Євангеліями, страта і смерть Ісуса Христа на хресті.

Рух — у найзагальнішому контексті — будь-які взаємодії, зміна станів об'єкта.

Сакральне (лат. sacer— священний) — наділене Божою благодаттю, релігійно санкціоноване. Такими є таїнства, церква, священнослужителі, речі і дії, що належать до релігійного культу.

Самоактуалізація (самореалізація) — становлення особи у світі, її творчих можливостей власними зусиллями. Таємниче злиття її душевного світу зі світом зовнішнім, реалізація внутрішньо необхідної потреби людини (потреби в спілкуванні, пізнанні, творчості, самопізнанні тощо).

Самовизначення — вільний, усвідомлений людиною і санкціонований її совістю вибір ціннісно-смислових засад, життєвих орієнтирів та визначення на цій основі позицій власного буття.

Самосвідомість — спрямованість свідомості людини на саму себе або усвідомлення нею кожного акту свідомості, свого становища у світі, власних інтересів і перспектив.

Сансара (санскр. — повторення народжень і смертей) — уявлення про єдиний ланцюг переходів душі з однієї оболонки в іншу.

Сатанізм — напіврелігійна течія (рух), прибічники якої поклоняються певній демоністичній істоті: Сатані (Дияволу, Люциферу), Асмодею тощо.

Сварог — бог небесного вогню у давніх слов'ян (І тис. до н. е.).

Світ — у широкому розумінні — цілісна система всього сущого, охопленого людською свідомістю, почуттями, волею та діяльністю. У вузькому — система конкретних об'єктів, з якими людина перебуває у певному співвідношенні (світ книги, світ спорту, світ музики тощо).

Світовий Дух — у релігії — особлива духовна сила, що здатна творити, пізнавати й освячувати світ.

Світоглядна функція релігії — здатність релігії формувати у віруючої людини систему поглядів і уявлень, які виражають її ставлення до різних предметів і явищ дійсності, життєву позицію, ціннісні орієнтації, тобто релігійний світогляд загалом.

Свобода — здатність людини діяти (чи не діяти) з власної волі.

Свобода віросповідання — свобода вибору особистістю релігійного світогляду, тобто її здатність до релігійного самовизначення, й самореалізація у вибраній релігійній сфері.

Свобода в релігії — міра свободи, яку допускає певна конфесія для своїх прибічників у віросповідній практиці, тлумаченні певних положень кодифікованого віровчення.

Свобода релігії — незалежне функціонування релігійних течій, рухів та їхніх інституцій, а також правові, суспільно-політичні, економічні можливості та гарантії для вільного релігійного самовизначення й самореалізації особистості.

Свобода церкви — ступінь автономності, незалежності внутрішнього устрою, структури управління певного релігійного об'єднання, його правовий статус і можливості виконання ним поставлених завдань.

Святе Письмо — кодифіковане віровчення розвинутих релігій: в індуїзмі — Веди, в зороастризмі — Авеста, в іудаїзмі — Тора, в буддизмі — Трипітака, у християнстві — Біблія, в ісламі — Коран тощо.

Святий престол (лат. sancta sede — крісло-трон) символ влади папи як єпископа Риму, найважливіший знак його церковної влади.

Священство — за християнським вченням, ті повноваження і сила, які Бог надає чоловікам і які необхідні для виконання спасительних обрядів Євангелія.

Секта (лат. seco — розділяти або лат. sehta — вчення, напрям) — релігійне об'єднання, що відокремилося від панівного в країні релігійного напряму і конфліктує з ним.

Секуляризація (лат. saecularis — мирський, світський) — процес звільнення різних сфер суспільних відносин, особистого життя, свідомості, діяльності, поведінки людей від впливу релігійного, сакрального.

Секулярний (лат. saecularis — мирський, світський) — вивільнений від релігійного, сакрального. Стосується різних сфер суспільних відносин і особистого життя, свідомості, діяльності і поведінки людини.

Сенсуалізм (франц. sensualisme, лат. sensus — відчуття) — філософське вчення, прибічники якого визнають відчуття єдиним джерелом і головною формою достовірного пізнання.

Символ віри — стислий виклад головних догматів певної релігії, безумовне виконання яких є обов'язком віруючого.

Синагога (rp. synagoge — місце зібрання) — молитовний будинок в іудаїзмі.

Синод (гр. sinodos — зібрання) — дорадчі органи при православних патріархах і папі римському.

Синтоїзм (япон. синто — шлях богів) — національна релігія японців, що сформувалася в VI—VII ст. на основі анімістичних культів.

Скептицизм (гр. skeptikos — той, що розглядає, досліджує) — вчення, прибічники якого піддають сумніву можливість досягнення істини, здійснення ідеалів та ін.

Скит (гр. asketos — подвижник) — монастир, розташований у пустельному місці.

Собор — 1) кафедральний чи головний храм міста, де здійснюють богослужіння особи вищої духовної ієрархії; 2) зібрання представників певної чи кількох церков для обговорення і вирішення питань віровчення, внутрішнього устрою і дисципліни, моральної поведінки членів церкви.

Совість— усвідомлення людиною відповідності своїх дій певним нормам, відчуття моральної відповідальності за свої вчинки внаслідок самооцінки, форма вираження моральної самосвідомості особи.

Соціологія релігії — розділ релігієзнавства, що вивчає суспільні основи релігії, її місце, функції й роль у суспільній системі, вплив релігії на інші елементи цієї системи й специфіку зворотного впливу на релігію певного суспільства.

Сприймання — цілісне відображення предметів і явищ дійсності в сукупності притаманних їм властивостей на основі комплексу відчуттів.

Субстанція (лат. substantia — сутність) — вічна, незмінна першооснова всього сущого, його об'єднуюче начало.

Субстрат (лат. substratum — підстилка) — 1) загальна, єдина основа різноманітних явищ, основа спільності або подібності однорідних явищ; 2) речовина або предмет.

Суна (араб. — звичай, зразок) — святий переказ ісламу, викладений у формі висловів Мухаммеда та оповідей його діянь людьми, які близько знали пророка.

Сунізм — один із напрямів ісламу, прибічники якого визнають святість не лише Корану, а й Суни.

Сцієнтизм (лат. scientia — знання, наука) — світоглядна позиція, в основі якої лежить уявлення про наукове знання як найвищу культурну цінність і достатню умову орієнтації людини у світі.