Петрівчані пісні співаються впродовж Петрівки — посту перед святом верховних апостолів Петра і Павла, що триває залежно від дати Великодня від одного до п’яти тижнів. Цими днями відбувається «поховання Ярила». В Україні Ярило уособлював родючу силу весняного сонця, він відповідав богові росту рослинності, сонячного тепла, молодечого кохання чи парування. Наші предки уявляли, що в цей час Ярило ходив ночами по полях в білому покривалі з вінком маків і хмелю на голові, а в руках носив серп та дозріле колосся жита й пшениці. Перед Петрівкою Ярило ніби помирає — плодюча енергія землі та сонця, досягши апогею, пішла на спад. Обряд поховання Ярила знаменує перехід від весни до літа. У перший понеділок Петрівки роблять солом’яне опудало, одягають його та оздоблюють зеленню. Хлопці й дівчата виносять його до лісу чи води, оплакуючи «добре божество» і примовляючи: «Помер Ярило, помер Ярило! Нема Ярила, нема Ярила!». Коли ж Ярила закопають чи потоплять, молодь веселиться, водить хороводи, співає веселих жартівливих пісень. Існує також дійство «гонити шуліку». Беруть участь у ньому молоді жінки (але не удовиці та незаміжні) з малими дітками. Вони ідуть на вигін або до лісу з різними стравами, розстеляють на траві хустки-рушники з їжею та питвом, співають пісень:
Під час Петрового посту молодечі ігри поєднуються зі співом так званих петрівчаних пісень, як-от:
Узагалі, основною темою петрівчаних пісень є закликання доброго врожаю, господарських успіхів, а також кохання, одруження, шлюбне життя. Мотиви праці тут часто побічні: дівчина сумує з приводу розлуки з милим, бідкається, що без його підтримки їй буде важко жити та працювати («...як же теє відеречко донесу?»).
|