Петрівчані пісні

Петрівчані пісні співаються впродовж Петрівки — посту перед святом верховних апостолів Петра і Павла, що триває залежно від дати Великодня від одного до п’яти тижнів.

Цими днями відбувається «поховання Ярила». В Україні Ярило уособлював родючу силу весняного сонця, він відповідав богові росту рослинності, сонячного тепла, молодечого кохання чи парування. Наші предки уявляли, що в цей час Ярило ходив ночами по полях в білому покривалі з вінком маків і хмелю на голові, а в руках носив серп та дозріле колосся жита й пшениці. Перед Петрівкою Ярило ніби помирає — плодюча енергія землі та сонця, досягши апогею, пішла на спад. Обряд поховання Ярила знаменує перехід від весни до літа. У перший понеділок Петрівки роблять солом’яне опудало, одягають його та оздоблюють зеленню. Хлопці й дівчата виносять його до лісу чи води, оплакуючи «добре божество» і примовляючи: «Помер Ярило, помер Ярило! Нема Ярила, нема Ярила!». Коли ж Ярила закопають чи потоплять, молодь веселиться, водить хороводи, співає веселих жартівливих пісень.

Існує також дійство «гонити шуліку». Беруть участь у ньому молоді жінки (але не удовиці та незаміжні) з малими дітками. Вони ідуть на вигін або до лісу з різними стравами, розстеляють на траві хустки-рушники з їжею та питвом, співають пісень:

* * *

Ой, Шуляку, чорна птахо, до нас не літай,
Ой, Шуліку-Шулячиську, людей наших не
лякай,
Ой, Шуляку, чорна птахо, курей наших не
хапай!

* * *

Дай, Боже, нам здоров’я,
Щоб нас «чорні птахи» не знали,
Щоб кури-гуси водились,
Курчата лупились,
А шуляки, «чорні птахи» —
Губились.

Під час Петрового посту молодечі ігри поєднуються зі співом так званих петрівчаних пісень, як-от:

Ой коли ми Петрівочки дожидали,
То ми її в русу косу заплітали.
Тепер же ми Петрівочку проведемо,
Ми ж її за русу косу розплетемо.
Уже тая Петрівочка минається,
Зозуля в капусту ховається.

Узагалі, основною темою петрівчаних пісень є закликання доброго врожаю, господарських успіхів, а також кохання, одруження, шлюбне життя. Мотиви праці тут часто побічні: дівчина сумує з приводу розлуки з милим, бідкається, що без його підтримки їй буде важко жити та працювати («...як же теє відеречко донесу?»).

* * *

До Петра зозулі да кувать, да кувать,
До осені дівці да гулять, да гулять.
До Петра зозуля накувалася,
До осені дівка нагулялася.
Да ніколи ж мені да погуляти.
Поведу свекорка да продавати.
Що за того свекра да сім кіп дають,
За рідного батька ціни не складуть.
Да ніколи ж мені да погуляти,
Поведу свекруху да продавати,
Що за ту свекруху да сім кіп дають,
За рідную матір ціни не складуть.

* * *

Ой Петрівочка минається,
Сива зозуля ховається,
Ой у садочок під листочок,
Під хрещатий барвіночок,
Під пахучий васильочок,
Під зелену діброву,
Де парубочки збираються —
Там їх скрипочки валяються;
Де дівочки збираються —
Там васильочки валяються.