День святого Андрія Первозванного

2. Дівчата завчасно і, зрозуміло, щоб ніхто з хлопців не бачив, готують тарілку з борошном, після чого її накривають папером і ставлять перед парубками на низькому ослінчику. На папір кладуть більш-менш крупні паперові гроші й викликають двох «найхазяйновитіших» хлопців, які «вміють дати раду грошам». Їм дівчата зав’язують хустками очі, а потім розкручують сміливців кілька разів у різні боки та ставлять навколішки біля ослінчика з тарілкою та грішми один навпроти одного.

Пояснюють, що кожному треба намагатися здути гроші у бік іншого. Оголошується така умова: хто з хлопців «передме» гроші на бік іншого через наперед обумовлену межу, той не лише забирає банкнота, але й цілує найвродливішу (на його смак) із дівчат. Хлопці, звісно, на це погоджуються. Та тільки-но хлопці почнуть змагатися, «підступні» дівчата непомітно для них миттєво вихоплюють гроші разом з папером, що укривав тарілку з борошном... Бідолашні хлопці, спочатку не розуміючи в чому річ, під загальний сміх не помічають, що задувають один одного борошном. Коли ж врешті зрозуміють, що щось негаразд, — стає надто пізно, адже й обличчя, й одяг їхній побіліють...

3. На нитці дівчата підвішують яблуко, що перед тим дуже майстерно (тобто зовні непомітно) начиняють борошном. Викликаються два «найспритніші» парубки. Їм зав’язують хустками очі та пропонують наввипередки надкусити підвішений між ними «солодкий плід». Хто перший надкусить — здобуває право доїсти яблуко й отримати поцілунок найвродливішої (за вибором хлопця) з дівчат. Коли після багатьох спроб під загальний сміх глядачів котрийсь із хлопців надкусить «солодкий плід», йому стає вже не до поцілунків. Хоча, як знати...

Дівчата на свій розсуд можуть вигадувати й інші не менш цікаві «підступні» завдання. Звичайно ж, потай від хлопців, котрі готові належним чином оцінити дівочу кмітливість, вигадки та жарти. Нарешті хлопці, задовольнивши всі забаганки дівчат, отримують право на калету.

«Умилостивившись», дівчата її врочисто виносять під радісний лемент парубоцтва та вішають на сволок.

Біля підвішеної калети необхідно поставити «вартового» — це буде «пан Калетинський», веселий хлопець, бажано душа компанії. До рук він бере вмочений у сажу квач і, ставши під калетою, починає припрошувати гостей по черзі: «Я, пан Калетинський, запрошую пана Коцюбинського кусати калету» . «Пан Коцюбинський» (кожен учасник гри по черзі) «сідає верхи» на коцюбу та їде кусати калету. Далі відбувається жартівлива розмова на зразок:

— Доброго здоров’я, пане Калетинський!

— Добрий вечір, пане Коцюбинський! Куди це ви прямуєте?

— Та калету ж їду кусати!

— А я по обличчю буду писати!

— А я таки вкушу!

— А я таки впишу!

Мета «пана Калетинського» — розсмішити «пана Коцюбинського». «Пан Коцюбинський» має право кусати калету тільки за тієї умови, якщо витримає всі жарти «пана Калетинського» й не посміхнеться. Але навіть якщо він не засміється та збереться підстрибнути й укусити калету, усе одно досягти мети не вдасться: пан Калетинський смикає за червону стрічку, яка звисає з калети, — корж підстрибує вгору на радість усій компанії.

Якщо ж «пан Коцюбинський» хоча б посміхнеться, то «пан Калетинський» маже йому по обличчю квачем у сажі — і настає черга іншого «пана Коцюбинського» спробувати свої сили. «Пан Калетинський» залишається той самий протягом усього вечора.

Якщо ця кандидатура дуже вдала, то протягом усього вечора нікому так і не вдасться вкусити калету.

Усі спостерігачі сміються, лише один пан Коцюбинський намагається, стримавши сміх, відповісти на запитання-загадки пана Калетинського, наприклад:

• А що то за коні в гаю на припоні: довгасті, голчасті, зеленої масті, нікого не возять лише солі просять.

• На що борошно у млині падає?

• Прибігли штрики-брики, ухопили далду-балду, почули микитники, казали гречаникам: «Сідайте на вівсяники, доганяйте штрики-брики, віднімайте далду-балду. Що воно таке? »

• Чому багато води у морі?

• Що влітку не кисне, взимку не мерзне, перед обідом не сушить, а після обіду потушить?

• Що тій козі буде, як їй сім літ мине?

• Як поділити п’ять бараболь на трьох?

• Віз без коліс, а з батога сльози ллються.

• Ішов довгов’яз, у землі зав’яз, із землі всіх повиганяв.

• Коли воша подібна до квочки?

• Маленьке руденьке хоч якого пана з коня ссадить.

• Наскакалось, назвивалось, під припічком заховалось.

• Не дід, а з бородою, не корова, а доїться.

• Росте під хворостом догори хвостом.

• Сидить баба на грядках вся закутана в хустках.

• Сидить дід за подушками і стріляє галушками.

• Стоїть на дорозі, усім заважає: хто йде, той штовхне, а з дороги ніхто не прийме.

• Стоїть півень на току у червонім ковпаку.

• У лісі на горісі червона плахта висить.

• Ходить квочка коло кілочка, водить діток — дрібних квіток, діти-квіти квок.

• Це чорна? — Ні, червона. — А чому біла? — Тому що зелена.

• Що у хаті цілують?

Пан Калетинський може також дати яке-небудь кумедне завдання панові Коцюбинському, наприклад «затанцювати догори ногами», прокукурікати тричі тощо, аби тільки розсмішити дівчат. Коли дівчата засміються, то мусять усі по черзі цілувати пана Коцюбинського. Якщо під час виконання завдань паном Коцюбинським у пана Калетинського виникають деякі зауваги, він звертається по допомогу до дівчат, які є його дійовими помічниками.

Завершується гра тим, що калету нарешті знімають і ділять поміж учасниками: дівчата отримують свою порцію просто так, а хлопцям доводиться заплатити за свої шматочки, бо дівчата ж працювали — пекли калету. А потім усі дружно сідають за святковий стіл. Тут скоромних страв не буває (бо в цей час піст). Першими подають вареники з капустою. Їдять ще вареники з картоплею та цибулею, з грибами, з різними фруктами, рибу (просіл) тощо. Вечерю готують дівчата, а хлопці купують горілку — «дівкам на могорич за те, що калета була солодка». Під веселий сміх відбувається останнє ворожіння цього вечора: дівчина наливає трохи меду, розведеного водою, у тарілочку, кладе в неї ж каблучку та примушує свого хлопця ту каблучку дістати губами. Якщо хлопець її дістане й носа не замочить, то ця пара побереться й буде щасливою.