Сутність та класифікація векселів

Реферат

Вексель є одним із найстаріших розрахункових засобів, поява якого була зумовлена необхідністю переказу грошей в інші міста, країни та оформленням відстрочки платежу при здійсненні торговельних операцій.

Перші відомості про вексель пов’язані з Стародавньою Грецією, у якій спостерігалися дуже міцні зв’язки між міняйлами в різних містах. Нестача наявних грошей, а також розуміння небезпеки тривалих подорожей призвели до того, що купець одержував розписку від одного міняйла в тому, шо він одержить гроші в іншому місті у іншого, а потім за цією розпискою другий міняйло зможе повернути собі гроші у того хто видав розписку.

За своєю суттю така розписка була переказним векселем. Такі векселі широко використовувалися в Італії із середини XII до середини XVII ст., коли вона була центром господарської і фінансової діяльності. Саме тому Італія і вважається батьківщиною векселів. Якщо спочатку вексель гарантував одержання готівки в іншому місці, то пізніше він став виступати фактом обміну товару на гроші, які продавець одержував пізніше з врахуванням (відсотковий вексель) або без врахування (безвідсотковий) затримки.

Взагалі у розвитку вексельних відносин можна виділити три періоди.

Перший період розвитку векселя можна назвати італійським, і не тільки тому що він відбувався в Італії, а й тому, що контроль над практикою застосування векселів, що проник за межі Італії, знаходився в руках італійських міняйлів-банкірів. Тому до італійського періоду відносять і наступну епоху в розвитку векселя — епоху ярмарків у Шампані (XIII ст.), Бургундії (у Ліоні), у Безансоні (XIV—XVI ст.).

Протягом італійського періоду, до кінця XVI — початку XVII ст., вексель майже цілком сформувався. Протягом чотирьох століть, шляхом довгого історичного процесу виробилися вексельні звичаї і навіть з’явився перший вексельний статут у Болоньї (1569 p.). Вексель використовувався в основному для переказу грошей, не виходячи з-під контролю італійських банкірів: ніхто не міг застосувати вексель для своїх тих чи інших цілей не звернувшись до банкіра. Останній виступав у ролі трасанта, ремітента або пред’явника, або ж в декількох з цих ролей. Але в цьому була і сприятлива сторона: вексель та правила його обігу формувались у системі єдиної банкірської техніки.