Особливості управління реальними інвестиціями

Реферат

Оцінка циклічності галузі побудована на порівнянні її динаміки розвитку із загальноекономічними тенденціями. За цією ознакою розрізняють:

• галузі, що зростають, зростання яких проявляється на загальному негативному фоні, тому їх виявляють шляхом порівняння загального зростання з галузевим;

• захищені галузі, які мало залежать від зміни стану економіки в цілому (наприклад, фармацевтична галузь);

• циклічні галузі, в яких коливання цін і обсягів відбувається одночасно із загальноекономічними змінами (наприклад, виробництво електрообладнання);

• контрциклічні галузі, в першу чергу, видобуток мінеральної сировини (газ, вугілля, нафта). Розвиток цих галузей може досягати максимуму під час нетривалих та неглибоких економічних спадів. Однак глибока депресія може призвести до падіння виробництва і в видобувних галузях;

• чутливі до зміни доходності. В галузях цієї групи коливання відбуваються в залежності від зміни процентних ставок (наприклад, банківські послуги).

Такий аналіз дозволяє передбачити зміни відсоткових ставок і можливі зміни загальноекономічної кон’юнктури.

Якісний аналіз, що проводиться наприкінці галузевих досліджень, пояснює історичний аспект розвитку галузі в даній країні і у світі; умови конкуренції — наявність вхідних бар’єрів у галузь, відносини між існуючими конкурентами, можливість появи товарів-аналогів; виробничий потенціал виробників і платоспроможність покупців; законодавче забезпечення функціонування галузі.

За вищезазначеними даними робляться висновки про перспективи вкладення коштів у підприємства даної галузі.

Основним показником оцінки інвестиційної привабливості галузей є рівень прибутковості їх активів, який розраховується в двох варіантах — це прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), віднесений до загальної суми активів, і балансовий прибуток, віднесений до загальної суми активів, що використовуються.

Крім оцінки інвестиційної привабливості галузей, у процесі управління інвестиціями банк проводить і оцінку інвестиційної привабливості регіонів, тому що продукція підприємств однієї галузі, що знаходиться в регіонах, має різну привабливість.

Оцінка інвестиційної привабливості регіонів країни проводиться за різними факторами, після чого показники регіонів порівнюють із середніми показниками по країні.

На підставі отриманих результатів банк приймає рішення про вибір конкретних напрямів і форм інвестування.

У подальшому здійснюється вибір конкретних об’єктів інвестування, що залежить від пропозицій на інвестиційному ринку, серед яких обираються окремі проекти і фінансові інструменти, які відповідають основним напрямам інвестиційної діяльності та економічній стратегії банку. Відібрані об’єкти інвестування аналізуються з позиції їх економічної ефективності, за результатами якої проводиться ранжування об’єктів за критерієм їх оптимального співвідношення між прибутковістю і ризиком. До реалізації обираються ті об’єкти, які забезпечують найбільшу дохідність з найменшим рівнем ризику (або з рівнем, який влаштовує інвестора).

Далі визначається ліквідність інвестицій. Під час здійснення інвестиційної діяльності банки повинні враховувати, що в результаті зміни інвестиційного клімату за окремими об’єктами інвестування очікувана доходність може значно зменшитись. Тому необхідно контролювати всі зміни і своєчасно приймати рішення про вихід з окремих інвестиційних проектів.

У результаті здійснення всіх зазначених операцій формується інвестиційний портфель, який становить собою сукупність інвестиційних програм, що здійснюються банками. Останньою стадією управління інвестиціями є управління інвестиційними ризиками. На цьому етапі спочатку необхідно виявити ризик, який може виникнути в процесі інвестування по всіх об’єктах, а потім розробити заходи щодо його мінімізації.

Надаючи кошти у формі кредиту для здійснення інвестицій своїми клієнтами, банк повинен здійснювати контроль інвестиційного процесу на всіх його стадіях:

1. передінвестиційна: здійснюється вибір конкретного інвестиційного проекту і проводиться його оцінка;

2. інвестиційна: безпосередня реалізація конкретного інвестиційного проекту;

3. постінвестиціина: відбувається експлуатація об’єкта інвестування.

Процес здійснення реального інвестування починається з пошуку і вибору інвестиційної ідеї з врахуванням цілей розвитку підприємства. На підставі дослідження існуючих можливостей підприємство може сформулювати ідею тільки укрупненого інвестиційного проекту, тобто обрати напрямок здійснення реального інвестування. В тому випадку, якщо обрана ідея відповідає концепції розвитку, вона опрацьовується більш ретельно, що передбачає збір та аналіз додаткової інформації і розробку конкретного інвестиційного проекту.

У подальшому, залежно від конкретного виду реального інвестування, підприємство деталізує вимоги до капіталовкладення в інвестиційному проекті. Він має особливо важливе значення при залученні зовнішнього фінансування. Інвестиційний проект дозволяє, в першу чергу, підприємству, а потім і банкам-кредиторам всебічно оцінити очікувану ефективність та доцільність здійснення конкретних реальних інвестицій.

Основні складові інвестиційного проекту: коротка характеристика інвестиційного проекту, основна ідея проекту, аналіз ринку та концепція маркетингу, обгрунтування обсягів матеріальних ресурсів, необхідних у процесі реалізації інвестиційного проекту, характеристика технічних основ реалізації проекту, місцезнаходження проекту, організація управління, необхідні трудові ресурси, графік реалізації проекту.

Оцінка ефективності інвестиційних проектів. Головним критерієм оцінки інвестицій є окупність, тобто швидкість повернення інвестору вкладених коштів у формі грошових потоків, які генеруються втіленням у життя фінансованих проектів. Це можуть бути прибутки від реалізації продукції, якщо інвестиційний проект пов’язаний із виробництвом продукції, дивіденди і проценти на вкладений капітал в акції інших підприємств, прибуток від вкладення коштів у торгівлю, інші посередницькі організації, проценти на депозити в комерційних банках тощо.

Головним питанням при здійсненні оцінки співвідношення величини інвестованих фінансових ресурсів з одержаними за їх рахунок грошовими потоками є проблема зіставності суми інвестицій з одержаними доходами з урахуванням усіх факторів зміни цінностей грошей у часі, в тому числі такого фактора, як середньоринкові норми доходності вкладеного капіталу.

Для вирішення цієї проблеми оперують такими поняттями, як вартість початкових грошових вкладень і склад інвестиційних витрат на проекти.

Вартість початкових грошових вкладень у проект, без яких він не може здійснюватися, тобто так званих капітальних вкладень, становить собою суму інвестицій. Такі вкладення мають довгостроковий характер, причому, якщо за їх рахунок створені нові основні засоби і нематеріальні активи, вартість цих активів протягом тривалого часу поступово зменшується, переноситься на продукцію, що виробляється. Упродовж «життєвого циклу» проекту капітал, вкладений у такі активи, повертається інвесторові у вигляді амортизаційних відрахувань як частина грошового потоку, а капітал, вкладений у оборотні активи, по закінченні «життєвого циклу» проекту має залишатися у інвестора у незмінному вигляді і розмірі. Сума інвестицій у фінансові активи становить собою номінальні витрати на створення цих активів.

Склад інвестиційних витрат на проекти, пов’язані з виробництвом товарів і послуг, посередництвом, торгівлею, включає витрати на будівництво будівель і споруд, у тому числі і на їх проектування, на придбання устаткування, його монтаж і налагодження, на реконструкцію виробництва, на удосконалення технологічних процесів. Для визначення суми інвестицій у такі проекти обов’язково треба врахувати також суму авансування в оборотні активи для створення мінімальних запасів сировини, матеріалів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів для здійснення розрахунків та інших оборотних активів, без яких здійснення проекту є неможливим.

При визначенні суми початкових витрат на інвестиції треба враховувати (у бік зменшення) так звану ліквідаційну вартість основних засобів, якщо капітальний проект пов’язаний з впровадженням нових об’єктів замість застарілих. У разі реалізації об’єктів основних засобів, які підлягають заміні, сума початкових витрат на проект зменшується на продажну вартість об’єкта (остання ж приймається за мінусом податку на прибуток, сплаченого від операцій з продажу).

Правильне визначення обсягу початкових витрат на проект, тобто суми інвестицій, — запорука якості розрахунків окупності інвестицій, бо саме вони і є об’єктом оцінки окупності.

Грошовий потік становить собою дисконтований або недисконтований дохід від здійснення проекту, який включає чистий прибуток (тобто прибуток за виключенням платежів до державного бюджету) і амортизаційні відрахування, які надходять у складі виручки від реалізації товарів і послуг; крім того, якщо у завершальний період «життєвого циклу» проекту підприємство-інвестор одержує кошти у вигляді недоамортизованої вартості основних засобів і нематеріальних активів та має вкладення капіталу в оборотні активи, вони враховуються у грошовому потоці за останній період.

Основними моментами в процесі оцінки окремого проекту або складання бюджету капіталовкладень є:

1. Прогнозування обсягів реалізації з врахуванням можливого попиту на продукцію.

2. Оцінка припливу грошових коштів за роками.

3. Оцінка доступу до джерел фінансування.

4. Оцінка припустимого значення ціни капіталу.

Інвестиційні проекти, що аналізуються в процесі складання бюджету капіталовкладень, вимагають дотримання виконання таких правил:

• з кожним інвестиційним проектом прийнято пов’язувати грошовий потік, елементи якого являють собою або чисті відпливи, або чисті припливи грошових коштів. У цьому випадку під чистим відпливом грошових коштів у k-му році розуміється перевищення поточних грошових витрат за проектом над поточними грошовими надходженнями (при оберненому співвідношенні має місце чистий приплив). Інколи в аналізі використовується не грошовий потік, а послідовність прогнозних значень чистого річного прибутку, який генерується проектом;

• як правило, аналіз ведеться за роками, хоча це обмеження не є безумовним або обов’язковим; іншими словами, аналіз можна проводити за рівними базовими періодами будь-якої тривалості (місяць, квартал, рік, п’ятиріччя тощо), необхідно лише пам’ятати про узгодження величин елементів грошового потоку, процентної ставки і тривалості цього періоду;

• припускається, що весь обсяг інвестицій здійснюється наприкінці року, який передує попередньому, що генерується проектом припливу грошових коштів, хоча, в принципі, інвестиції можуть здійснюватись протягом наступних років;

• приплив (відплив) грошових коштів має місце наприкінці попереднього року (подібна логіка зрозуміла і виправдана, оскільки саме так розраховується, наприклад, прибуток — зростаючим підсумком на кінець звітного періоду);

• коефіцієнт дисконтування, який використовується для оцінки проектів за допомогою методів, що засновані на дисконтованих оцінках, повинен відповідати тривалості періоду, яку покладено в основу інвестиційного проекту (наприклад, річна ставка береться тільки в тому випадку, коли тривалість періоду — рік).

Оцінка грошових потоків. Найважливішим завданням економічного аналізу інвестиційних проектів є розрахунок майбутніх грошових потоків, які виникають при реалізації виробленої продукції.

Тільки грошові потоки, що надходять, здатні забезпечити окупність інвестиційного проекту. Тому саме вони, а не прибуток, стають центральним фактором в аналізі. Інакше кажучи, економічний аналіз інвестиційних рішень повинен базуватись на вивченні доходів та видатків у формі грошових потоків.

Для кожного окремого інвестиційного проекту необхідна інформація про очікувані грошові потоки з врахуванням податкових платежів.

Після вивчення принципів визначення грошових потоків, наступним етапом є ознайомлення з методом аналізу ефективності інвестиційних проектів.