Зміст і порядок формування власного капіталу банку

Реферат

Оскільки розмір усіх відрахувань (крім дивідендів) завчасно визначено, то залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить, головним чином, від розміру дивідендів, які повинні сплачуватися акціонерам. З метою додержання встановленого Національним банком України співвідношення між «власним капіталом і активами» комерційні банки часто змушені обирати між збільшенням розміру нерозподіленого прибутку та емісією нових акцій. Однак акціонери комерційного банку є його власниками і неохоче йдуть на розширення кола акціонерів через нову емісію акцій. Частина прибутку, що залишається у розпорядженні комерційного банку, замість того, щоб бути розподіленою на дивіденди, дає підставу власникам банку вважати, що ці утримані кошти в майбутньому дадуть необхідну ринкову доходність звичайних акцій. Збільшення власного капіталу за рахунок нерозподіленого прибутку вигідно також тому, що з ним не пов’язані ніякі витрати. Однак тривале стримування виплати дивідендів може призвести до зниження ринкової вартості акцій.

НБУ рекомендовані обмеження щодо капіталу, які залежать від категорії капіталу, до якої належить конкретний комерційний банк:

• банкам, капітал яких віднесено до категорії 1, не рекомендується в будь-якій формі здійснювати виплату дивідендів (крім виплати дивідендів власними акціями) та викупати власні акції;

• банкам, капітал яких віднесено до категорії 2, виплата дивідендів (крім виплати дивідендів власними акціями) не повинна перевищувати 50% понаднормативного капіталу;

• банкам, капітал яких віднесено до категорії 3, виплату дивідендів можна здійснювати в межах понаднормативного капіталу;

• банкам, капітал яких відноситься до категорій 2 і 3, рекомендується викуп власних акцій здійснювати тільки в тому разі, якщо такий викуп не призведе до порушення банком нормативів капіталу, платоспроможності і достатності капіталу.

До складу нормативного власного капіталу включаються кошти, залучені на умовах субординованого боргу, тобто боргу, який виникає у комерційного банку в разі залучення коштів інвестора з метою включення їх до капіталу банку. Мета такого залучення — підвищення рівня капіталізації комерційних банків.

До субординованого капіталу включаються кошти, залучені від юридичних і фізичних осіб як резидентів, так і нерезидентів, у національній або в іноземній валюті. Сума залучених коштів на умовах субординованого боргу для включення їх у розрахунок власного капіталу банку повинна бути не меншою: 50 тис. грн — від фізичних осіб; 100 тис. грн — від юридичних осіб.

Кошти на умовах субординованого боргу залучаються на строк не менше п’яти років і повинні мати первинний строк погашення не менше п’яти років. Якшо строк погашення боргу не фіксований, то ці кошти сплачуються лише після повідомлення інвестора не раніше, ніж через 5 років, якщо такі кошти більше не враховуються як субординований капітал. НБУ може надати дозвіл на дострокове погашення субординованого боргу за умови, що запит на таке погашення зроблено за ініціативою позичальника і це не вплине на платоспроможність банку. Крім того, за спільним зверненням інвестора та банку-боржника, Національний банк України може надати дозвіл на переведення субординованого капіталу до розряду статутного капіталу.

Угода про залучення коштів на умовах субординованого боргу не повинна включати ніяких положень, які передбачають, що у випадку особливих обставин, окрім згортання діяльності банку, борг буде сплачений до погодженої дати його погашення.

Процентна ставка за субординованим боргом не має перевищувати розміру облікової ставки НБУ на весь період дії угоди. Капіталізація процентів за таким боргом не допускається.

Сплата процентів за субординованим боргом здійснюється за рахунок збільшення валових витрат і може бути призупинена у разі:

• погіршення фінансового стану банку-боржника;

• прийняття банком програми фінансового оздоровлення;

• за ініціативою банку-боржника.

Порівнюючи значення питомої ваги субординованого капіталу у власному капіталі комерційного банку, необхідно враховувати притаманні йому позитивні сторони, що роблять його привабливим джерелом власного капіталу.

Таким чином, для банку роль капіталу та прирівняних до нього статей у структурі фінансових ресурсів є значною, коли мова йде про забезпечення стійкості банку та ефективної діяльності. Він є незамінним джерелом фінансових ресурсів для банку на початкових етапах діяльності, коли засновники здійснюють ряд першочергових витрат, без яких банк просто не може розпочати свою діяльність (витрати на придбання будівлі, обладнання приміщення, виплата заробітної плати персоналу тощо).

Не менш важливою є роль власного капіталу як джерела фінансування витрат банку на подальших етапах розгортання банківських операцій. Ці кошти частково вкладаються в довгострокові активи (земля, будівлі, обладнання — на такі цілі йде 1/5 частини капіталу), крім того, за рахунок відрахувань у капітал створюються різні резерви. Хоча основним джерелом покриття витрат на розширення операцій служить прибуток, що накопичується, банки часто здійснюють новий випуск акцій і розміщення довгострокових позик при проведенні великих заходів структурного характеру — розширенні мережі відділень, злитті тощо.

Проте економічна суть власного капіталу банку має певну специфіку в порівнянні з іншими сферами підприємницької діяльності. Традиційно, що власним капіталом і резервами комерційні банки покривають біля 10% загальної потреби в коштах, тоді як у нефінансових корпорацій це відношення становить близько 50 %.

Така специфічна риса банків та інших фінансових установ пов’язана з рядом обставин, серед яких: по-перше, банки внаслідок своєї посередницької ролі на фінансових ринках залучають великі суми стороннього грошового капіталу, по-друге, банківські активи, представлені різними видами грошових вимог і зобов’язань, як правило, є більш ліквідними та швидко реалізовуються на ринку, ніж активи нефінансових компаній, заморожені в матеріальних об’єктах (обладнання, будівлі, товарні запаси тощо). Це забезпечує банкам можливість більш швидкої мобілізації грошових ресурсів і, відповідно, знижує їх потребу у власному капіталі.

Функціями, які покладаються на власний капітал, є: захисна, оперативна і регулююча.

Враховуючи, що значна частка активів банку фінансується вкладниками, основною функцією власного капіталу є захист інтересів вкладників. Капітал відіграє також роль своєрідного захисного бар’єра і дозволяє банку продовжувати операції у разі виникнення великих непередбачених збитків або витрат.

Оперативна функція включає виділення власних коштів на придбання будівель, обладнання, а також створення фінансового резерву на випадок непередбачених збитків.

Регулююча функція капіталу пов’язана виключно з особливою зацікавленістю суспільства в успішному функціонуванні банків. За допомогою показника капіталу центральний банк (НБУ) здійснює оцінку і контроль за діяльністю комерційних банків. Так, від банків вимагається підтримувати їх регулятивний капітал на рівні, що становить не менше восьми відсотків, зважених до ризику активів і позабалансових зобов’язань. НБУ має також право встановлювати мінімальний коефіцієнт співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів.

У разі, коли рівень регулятивного капіталу банку досягне рівня, нижчого від встановленого нормативами, банк зобов’язаний протягом одного місяця, починаючи з дня встановлення факту зменшення рівня капіталу, подати на розгляд Національного банку план заходів щодо порядку і строків відновлення рівня регулятивного капіталу банку.

Окремі автори до названих функцій додатково виділяють інші функції, наприклад, капітал забезпечує доступ до ринків фінансових ресурсів і захищає банки від проблем ліквідності або капітал стримує зростання та обмежує ризик.

Дійсно, банківський капітал, адекватний його активам, зменшує операційні проблеми, забезпечуючи вільний доступ до фінансових ринків. Значний капітал надає банку можливість отримувати позики з традиційних джерел за звичайними ставками, не здійснюючи при цьому значних витрат у вигляді сплати відсотків за користування залученими ресурсами за підвищеною ставкою. Великий власний капітал забезпечує стабільну репутацію комерційного банку на фінансовому ринку, упевненість у ньому корпоративної клієнтури, вкладників і партнерів по бізнесу.

Також капітал стримує непродумане зростання та зменшує ризик обмеженням розміру нових активів, які банк може придбати через фінансування за допомогою позикових коштів. Ця функція тісно пов’язана з нормативом капіталу, що встановлюється державними органами до активів. Якщо банки вирішують збільшити розмір позик або придбати інші активи, то вони повинні підтримувати зростання за допомогою додаткового фінансування акціонерного капіталу. Це стримує спекулятивне зростання активів, оскільки банки завжди повинні залишатися в межах своїх можливостей успішного управління активами.

Ці функції капіталу сприяють зниженню ризиків. Подібний підхід має більшу практичну цінність і пристосований для цілей управління комерційним банком.

Розглянуті функції доводять, що власний капітал — основа комерційної діяльності банку. Він забезпечує його самостійність і гарантує його фінансову стійкість, виступаючи джерелом зменшення наслідків різних ризиків, які несе банк.