У завданнях формалізації функціонування банку як системи управління необхідно враховувати такі вихідні положення. По-перше, основними видами управлінських дій є: — залучення ресурсів, що мають різні властивості; — розподіл сукупного портфеля ресурсів відповідно до прийнятих у банку стратегічних і тактичних рішень; — комісійно-посередницьке обслуговування. Ресурсами вважають усі допустимі об'єкти фінансової діяльності, використання яких має різноплановий характер. По-друге, головними критеріями ефективності управлінської діяльності є, як мінімум, виконання обов'язкових економічних нормативів і досягнення високих поточних і глобальних оціночних показників, що багато в чому визначаються на якісному рівні («набагато перевищують», «достатній рівень», «відмінна якість активів» тощо). По-третє, найчастіше доцільно, а іноді й необхідно, акцентувати увагу на питаннях, зумовлених стратегічною політикою банку, соціальними процесами, що відбуваються, тобто слабко структурованими аспектами банківської діяльності. Незважаючи на різну природу ресурсів, широку диверсифікацію операцій, суперечливість критеріїв ефективності, складність і різноманіття впливу мікро- і макросередовища, нестаціонарні динамічні процеси, застосовуваний математичний апарат, з одного боку, повинен бути досить простим і конструктивним щодо аналізу й синтезу стратегій тактичного управління, а з іншого — універсальним і адекватно відображати дійсність. Важливою особливістю управління банківськими ресурсами є наявні фактори невизначеності, випадковості, неточності. Причини невизначеності — відсутність, неповнота (недостатність, неадекватність), невірогідність інформації. Нечіткість прийняття рішень зумовлена суб'єктивністю керівництва банку, неточністю висновків та інтерпретації даних, складністю й (чи) розмаїттям висновків. Імовірнісні моделі в подібних випадках можуть виявитися не тільки неефективними, а й шкідливими (багато операцій банку унікальні в тому плані, що пов'язані з певними покупцями послуг у конкретних умовах і не можуть мати достатньої статистичної інформації). Найадекватнішим математичним апаратом для обліку всього комплексу невизначеностей є методи теорії нечітких множин. Проте для окремих видів діяльності банку прийнятні інші підходи. Так, організацію комісійно-посередницького обслуговування, зокрема населення, доцільно здійснювати з позицій статистичного аналізу — як систему масового обслуговування. Такий підхід забезпечить визначення раціональних характеристик ліквідності, вимоги до «пропускної» здатності операційно-касового обслуговування. Отже, діяльність банку визначається набором моделей, що забезпечують синтез процедур управління ресурсами, лінійна комбінація яких чи складніша взаємодія становлять сутність банківського менеджменту. |