Розміщення ресурсів у банку

Реферат

Важливе питання: чи повинні величина й структура джерел ресурсів банку впливати на напрями їх розміщення. Наприклад, якщо банк одержує велику частину своїх фондів за рахунок довго- і середньотермінових депозитів, чи потрібно йому розміщувати ці кошти в такі ж кредити й інші активи, як банку, що фінансує свою діяльність за допомогою операцій у чекових рахунках і позичок на грошовому ринку. Найприйнятніші відповіді на ці питання дає використання методів об'єднання і поділу джерел ресурсів.

Метод об'єднання джерел ресурсів (найбільш традиційний у діяльності банків) передбачає, що всі фонди банку отримані з єдиного джерела. Завдання керівництва в даному випадку полягає у визначенні пріоритетів розміщення активів. Перевага даного методу — простота практичного застосування в разі прийняття управлінських рішень. Головна небезпека — нехтування зв'язками між активами й пасивами. Так, збільшення в портфелі активів частки коротко- чи довготермінових кредитів може створити додаткову потребу в ліквідних коштах. Використовуючи цей метод, банк також може легко піддатися спокусі обрати ліквідність як пріоритетний актив за рахунок відмови від максимально можливого прибутку для акціонерів банку.

Метод поділу джерел ресурсів також широко застосовується в управлінні коштами. Відповідно до нього керівництво банку повинно розглядати конкретні джерела, за рахунок яких залучаються ресурси. При цьому необхідно ретельно контролювати співвідношення обсягів вкладів до запитання та обсягів ощадних і термінових вкладів, а також позичок на грошовому ринку і загальної величини зобов'язань банку. Якщо фонди банку формуються переважно за рахунок короткотермінових джерел (вкладів до запитання чи кредитів «овернайт» на грошовому ринку), то велика частина ресурсів повинна вкладатися в короткотермінові кредити і цінні папери (цінні папери грошового ринку й кредити для поповнення обігових коштів). Навпаки, банк, що формує фонди за рахунок довготермінових ресурсів (термінових депозитів), може з деяким ризиком використовувати їх на довготермінові позички — як споживчі, в тому числі кредити під заставу нерухомості, так і підприємницькі.

Збалансований підхід до управління ресурсами у сучасних умовах є оптимальним. Він передбачає перехід до комбінованої стратегії, яка містить різні методи поділу й об'єднання джерел ресурсів для забезпечення більшої гнучкості.

Застосування методів збалансованого управління ресурсами сприяє посиленню уваги до проблеми ризику в банківській практиці. Серед усіх видів ризиків, з якими стикаються банки, найбільшу увагу останніми роками приділяють аналізу і контролю ризику відсоткових ставок, позаяк зміна їх рівня може негативно впливати на доходи й вартість банківських активів, зобов'язань і капіталу.

Зміна рівня відсоткових ставок на ринку може завдати шкоди прибутковості банку, збільшуючи його витрати фінансування, зменшуючи надходження за активами, скорочуючи вартість інвестицій акціонерів (чисту вартість власного капіталу).

Для того щоб захистити прибуток банку від негативного впливу зміни відсоткових ставок, його керівництво прагне до підтримки на фіксованому рівні чистої відсоткової маржі (ЧВМ).

Якщо відсоткові ставки за зобов'язаннями банку зростають швидше, ніж дохід за кредитами і цінними паперами, значення ЧВМ зменшуватиметься, що негативно позначиться на прибутку. Якщо відсоткові ставки знижуються й спричиняють швидше зменшення доходу за кредитами і цінними паперами порівняно із скороченням відсоткових витрат за запозиченими коштами, то ЧВМ банку також скоротиться. У даному випадку менеджери банку повинні шукати можливі шляхи зниження ризику значного зростання витрат запозичення порівняно з відсотковими доходами, що загрожує величині ЧВМ.

Найпопулярнішою стратегією хеджування (страхування) ризику відсоткових ставок нині є управління дисбалансами. Ця стратегія потребує проведення аналізу термінів дії й можливостей зміни цін, пов'язаних з активами банку, що дають відсотковий дохід, депозитами й позичками на грошовому ринку. За усвідомлення факту прийняття банком надмірно великого ризику відсоткових ставок якомога точніше зіставляють обсяг активів банку, які підлягають переоцінці в міру змін відсоткових ставок, з обсягами депозитів та інших зобов'язань, відсоткові ставки за якими можуть змінитися відповідно до ринкової кон'юнктури у той самий період.

У цьому разі чутливі до змін відсоткових ставок активи й пасиви повинні бути незабаром погашені чи відновлені. Якщо відсоткові ставки підвищилися після того, як такі позички були надані в перший раз, банк надалі відновлятиме їх тільки в тому випадку, коли очікувана прибутковість позичок приблизно відповідатиме поточній очікуваній прибутковості за іншими фінансовими інструментами порівняльної якості. Таким чином, позички з терміном дії, що минає, нададуть банку ресурси, які будуть реінвестовані в нові позички під поточний відсоток, отже, вони також становлять активи, чутливі до зміа відсоткових ставок.

До пасивів, які підлягають переоцінці, належать депозитні сертифікати перед погашенням або ті, які потребують поновлення, оскільки в цих випадках банк і його клієнти повинні домовитися про нову відсоткову ставку відповідно до ринкової ситуації. Депозити до запитання також можна розглядати як такі, що підлягають переоцінці, тому що вони можуть бути вилучені з банку в будь-який момент, якщо їхній власник вважатиме інші види вкладів привабливішими.

Використання різноманітних за рівнями складності й формою методів управління дисбалансами вимагає прийняття керівництвом банку конкретних рішень, а саме:

— вибору періоду, протягом якого ЧВМ банку повинна досягти бажаного рівня;

— визначення тривалості проміжних етапів, на які передбачено поділити плановий період;

— визначення цільового значення ЧВМ;

— визначення оптимальних обсягів чутливих до змін відсоткових ставок активів і пасивів у грошовому вираженні, якими оперуватиме банк.