Важливе значення має визначення меж кредиту як економічного явища, в яких він об'єктивно зберігає свої сутнісні риси. У протилежному випадку перекредитування, так само, як і недостатність кредитних вкладень (тобто порушення економічно обґрунтованих меж), впливають на суспільно-економічні відносини загалом. У концептуальному плані кредит має просторову, часову й якісну межі, тоді як просторові й часові обмеження здебільшого пов'язані з відокремленням кредитних потоків, якісні одночасно визначають і міжкатегоріальний економічний взаємозв'язок. Таким чином, на макроекономічному рівні межі кредиту відображають межі відносин щодо акумуляції та розміщення позичкових коштів загалом. Зовнішні межі здебільшого залежать від таких чинників: — рівня розвитку виробництва; — обсягу і структури кредитних ресурсів; — соціально-економічної політики держави; — системи ціноутворення і рівня цін; — форми кредитних відносин; — структури кредитної системи; — фінансового стану господарських елементів тощо. Отже, зовнішні межі — основа потреб економіки в кредитах і можливостей їх реального задоволення. Внутрішні межі відображають допустиму міру розвитку окремих форм кредиту в його зовнішніх межах, що зумовлено специфікою прояву різних типів кредитних відносин. Зовнішні та внутрішні межі взаємозалежні: принципово вони змінюються під впливом одних і тих самих чинників — зміна одних меж автоматично зумовлює зміну інших. Щодо основних функцій кредиту виділяють: перерозподільчу та емісійну функціональні межі. Перша з них — об'єктивно обґрунтований обсяг кредитних ресурсів. Фактично вона визначає глибокий зв'язок депозитних (більш того — усіх видів залучення ресурсів) і активних операцій. Друга межа визначає емісійні кредити, які виділяють під майбутні витрати, під ще не вироблену продукцію, впливаючи в кінцевому підсумку на сукупну грошову масу. Вона залежить від співвідношення між попитом суспільства на додаткові платіжні кошти і потребами економіки в цих коштах у процесі розширеного відтворення. На даний час у сфері кредитування складається ситуація, коли досягнення оптимальних співвідношень між практично існуючими та об'єктивними межами кредитів дедалі більшою мірою забезпечується на рівні суб'єктів господарювання. У світовій економічній практиці використовують такі способи відновлення обґрунтованих меж функціонування кредиту: 1) за наявності тенденції перекредитування — кредитну рестрикцю. Збільшенням дисконтної ставки Центрального банку, підвищенням норми обов'язкових резервів, іншими важелями регулювання діяльності банків скорочують їх ресурсну базу, що зменшує доступність кредитів для потенційних позичальників; 2) за нестачі кредитних вкладень — політика кредитної експансії, що базується на здешевленні кредиту шляхом збільшення ресурсної бази комерційних банків; 3) операції Центрального банку з купівлі (продажу) державних цінних паперів та іноземної валюти з метою зміни кредитного потенціалу комерційних банків. Зміст меж кредитування на мікрорівні розкривається за допомогою понять кредитоспроможності позичальника і ліквідності кредитора. Саме ці показники зазнають швидких динамічних трансформацій залежно від зміни правової й економічної ситуації, й саме вони максимально наближені до практичної діяльності. Тому одним з головних напрямів підвищення ефективності кредитних відносин на рівні комерційного банку є синтез методів раціонального управління кредитними портфелями і підходів до об'єктивного динамічного аналізу результатів діяльності. |