Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з банківської справи

Варіанти валютної стратегії. Світова валютна система

Реферат

На главную
Реферати з банківської справи

Держава на основі вибору відповідної системи обмінного курсу, тривалості часових інтервалів і певної економічної політики будує свою валютну стратегію. Можна виділити такі основні її варіанти:

— фінансування тимчасової нестабільності;

— вільне «плавання» валютних курсів;

— постійно фіксовані курси;

— регульоване «плавання» валют.

Фінансування тимчасової нестабільності найчастіше використовують, коли платіжний дефіцит держави є тимчасовим, виникає під впливом прогнозованих факторів, наприклад сезонного характеру надходжень іноземної валюти. У цьому випадку кредитування дефіциту за рахунок надлишків, що надійшли іншим часом, дає змогу, не змінюючи валютного курсу, усунути дестабілізуючий дисбаланс за рахунок державного фінансування. Така стратегія оптимальна за відсутності помилкової оцінки.

Стратегія вільно плаваючих валютних курсів характерна для стабільних і сильних валют: долару США, марки ФРН, єни Японії тощо. Формування валютного курсу визначається попитом і пропозицією, а межі зміни валютних курсів зумовлені міжнародними угодами. Застосування цієї стратегії тим ефективніше, чим стабільніша національна економіка.

Розглядаючи стратегію вільно плаваючих валютних курсів, необхідно враховувати дві властиві для них особливості:

1) «вільне плавання» валютних курсів, як свідчить світова практика, спричиняє занадто високі рівні інфляції в умовах нестабільної економіки. При цьому держави мають вибір: або зменшити зростання інфляції, що призводить до збільшення безробіття, або проводити політику повної зайнятості, упокорившися зростанню інфляції;

2) за плаваючих валютних курсів держава не втручається в регулювання, тому в разі проведення спекулятивної гри валютні курси можуть істотно коливатися, що спричинить економічну кризу.

Головна перевага плаваючих курсів валют полягає в тому, що вони здійснюють авторегулюючий вплив на платіжний баланс, не потребуючи при цьому значних валютних резервів центрального банку. Саме цей фактор сприяв тому, що головною вимогою МВФ при укладанні договору про програму розширеного фінансування пострадянських країн для проведення ринкових перетворень економіки є перехід до системи плаваючих обмінних курсів.

Фіксовані валютні курси є протилежністю плаваючих, їх перевага полягає в стримуванні інфляції й перешкоді дестабілізуючим валютним спекуляціям. Реалізація стратегії фіксованого валютного курсу вимагає вибору валюти прив'язки, визначення припустимих меж зміни валютного курсу й наявності незалежного центрального банку. Її ефективність залежить, у першу чергу, від ефективності державного регулювання, наявності достатніх валютних резервів і проведення відповідної потребам держави торгової політики (стимулювання експорту й виробництва, обмеження імпорту, введення мита, ліцензій та імпортних квот). З метою збільшення обсягів продажу іноземної валюти вводять контроль за її надходженням і встановлюють обсяг обов'язкового продажу на валютному ринку. Головним недоліком фіксованого курсу є необхідність наявності значних валютних резервів, а також державного регулювання зовнішньоторговельних операцій, що перешкоджає вільній торгівлі. Блокування механізмів авторегулювання, властивих стратегіям плаваючих курсів, робить політику фіксованих курсів істотно залежною від коректності прийнятих рішень. Це особливо важливо для країн з перехідною економікою за наявності політичної нестабільності, пресингу на уряд з боку політичних сил, які відстоюють інтереси деяких галузей економіки.

Компромісним рішенням за вибору валютної стратегії є врегульоване «плавання» валют. Валютний курс перебуває у вільному «плаванні» всередині певного валютного коридору. Завдання регулюючого державного органу полягає в тому, щоб не допустити перевищення зміни валютного курсу встановлених меж. Більшість валют котирується в змішаному режимі. Обмінні валютні курси, встановлені на валютних ринках під впливом ринкових механізмів, є номінальними.

Іншою важливою характеристикою, що використовується при зіставленні взаємних цін різних валют, є так званий реальний обмінний курс. Запровадження цього поняття зумовлене необхідністю зіставлення валют в умовах існування різних рівнів інфляції в країнах. Дана характеристика повинна нівелювати вплив інфляції в разі аналізу номінальних курсів валют, що змінюються. Виходячи з припущення про незмінність внутрішніх цін на відносно невеликому інтервалі часу, вводять характеристику, що пов'язує номінальний валютний курс з реальним, який визначають відповідно до деякого базисного року. Реальний валютний курс обчислюють за формулою


Eреальн = Eном (Pвнутр / Pкр),

де Eреальн — реальний валютний курс; Eном — номінальний валютний курс; Pвнутр — «внутрішній» рівень цін; Pкр — рівень цін в іншій країні.

Ціни визначаються певним набором товарів і послуг («споживчим кошиком») у той самий базисний рік.

Аналізуючи наслідки зміни номінального курсу (це особливо важливо в разі проведення операцій з валютами, що характеризуються високим рівнем інфляції), необхідно враховувати зміну Eреальн. За незмінного рівня реального валютного курсу та інших рівних умов не слід очікувати змін обсягів надходження і відтоку капіталів.

Міжнародна валютна система — пакет міжнародних угод, що регулюють валютні відносини, основна мета яких — забезпечення максимальної взаємної користі для країн — учасниць угоди.

Серед розв'язуваних питань важливим є вибір бази національних валют для визначення валютного паритету і режиму обмінних курсів. Світова валютна система базується на низці міжнародних угод і функціональних формах світових грошей. Під світовими мають на увазі гроші, які обслуговують міжнародні економічні відносини. До світових відносять національні валюти деяких економічно найрозвинутіших держав (долари США, марки ФРН, єни Японії тощо) і міжнародні валютні одиниці (СДР, ЕКЮ, євро). Особливу функцію виконують валюти держав, що використовуються як резервні. Такі валюти є не лише міжнародним платіжним засобом, а й базою визначення валютного паритету і валютного курсу інших держав. Вони також є засобом маніпулювання й регулювання валютного курсу державою шляхом проведення валютної інтервенції, яка підвищує чи знижує обмінний валютний курс, що істотно коригує попит на неї.