Становлення банківської системи України

Реферат

— комерційні банки, створені на основі установ державного банку СРСР, що продовжували діяти зі статусом державних банків («Промінвестбанк», «Україна», «Укрсоцбанк», Ощадбанк і «Укрексімбанк»);

— галузеві й відомчі комерційні банки чи банки міністерств («Монтажспецбанк» — Мінмонтаж УРСР, «Укрпостачбанк» — Держпостач УРСР, «Трансбанк» — Мінтрансбуд та ін., усього — понад 15 банків);

— філії великих російських комерційних банків («Інкомбанк», «Столичний» та ін.);

— державні й кооперативні комерційні установи, що мали право здійснювати банківську діяльність (понад 20 установ і організацій).

Другий етап почався у 1991 p., незабаром після проголошення незалежності України, — перереєстрація комерційних банків в Українській книзі реєстрації банків. При цьому в більшості комерційних банків відбулися істотні зміни складу їх засновників. Державні комерційні банки (у тому числі «Промінвестбанк», АКБ «Україна», «Укрсоцбанк» та ін.) були акціоновані їх персоналом і окремими клієнтами.

Третій етап пов'язаний зі створенням нових банків, що залучають значний приватний капітал, капітал спільних і малих підприємств, акціонерних товариств тощо. Цей період в історії України як незалежної держави пов'язаний з появою і подоланням об'єктивних економічних труднощів перших кроків на шляху до створення ринкової економіки в умовах несприятливої зовнішньої економіко-політичної ситуації, крім того, із затримками на рівні уряду в прийнятті рішень і втіленні непопулярних макроекономічних рішень, непослідовністю в проведенні економічних реформ та ін. У цей час на тлі розвитку жорстокої інфляції з ознаками гіперінфляції та обвального скорочення обсягів виробництва в Україні було створено значну кількість дрібних комерційних банків, орієнтованих на обслуговування попиту на короткотермінові кредити для торгівлі та здатних отримувати прибуток від гри на інфляційних процесах в економіці. Протягом 1993 р. в Україні було створено до сотні дрібних, так званих «кишенькових» комерційних банків такого типу.

На четвертому етапі формування банківської системи значною мірою був використаний досвід перших трьох років розвитку економіки незалежної України. Початок цього етапу — проголошення курсу на радикалізацію і прискорення проведення економічних реформ адміністрацією знов обраного Президента України. Початковий період проведення радикальної економічної реформи був пов'язаний із застосуванням монетарних методів управління економікою і зумовив злам у розвитку найнебезпечніших негативних явищ національної економіки. Протягом 1994—1996 pp. НБУ встановив і ввів у практику єдині правила діяльності комерційних банків країни.

Завдяки діям НБУ й уряду вдалося призупинити інфляцію, неприйнятно швидке зростання цін і обвальне падіння виробництва. Факт фінансової стабілізації в економіці Україні в другій половині 1996 р. визнаний і зарубіжними експертами. Підтвердженням стабілізації є грошова реформа, успішно проведена в Україні восени 1996 р. Іншою позитивною ознакою стало підвищення інтересу до української економіки з боку зарубіжних фінансових організацій. У період з 1994 по 1996 р. в Україні було зареєстровано 14 представництв іноземних банків і банків за участю іноземного капіталу. За цей же час іноземні інвестиції в економіку України зросли майже в чотири рази — з 366,9 млн дол. США до 1 млрд 223 млн.

Проте результати, досягнуті у фінансовій сфері монетарними методами, не були підкріплені стабілізацією виробництва і супроводжувалися нагромадженням істотних проблем в інфраструктурі:

1) усіченою і непослідовною виявилася реформа системи державного управління;

2) із запізненням було започатковано і недостатньо ефективно здійснено реформу податкової системи, що є однією з основних передумов економічних реформ;

3) запізніле затвердження державного бюджету. Прорахунки у формуванні держбюджету на 1996 р. призвели до нагромадження неприйнятно високої бюджетної заборгованості. Затримка із затвердженням його на 1997 р. зумовила багато негативних процесів у бюджетній сфері;

4) уряд не зміг достатньою мірою використати можливості фіскальної політики і результатів фінансової стабілізації для припинення триваючого спаду виробництва;

5) темпи розвитку ринку цінних паперів значно нижчі, ніж у країнах ближнього зарубіжжя, насамперед у Росії. Причинами цього є відсутність національного досвіду (культури) роботи на ринку цінних паперів, зневага інтересів пересічних вкладників з боку системи державного банку СРСР протягом життя декількох поколінь, низька інвестиційна культура більшості громадян України та ін. Але найбільше значення у формуванні українського вторинного ринку цінних паперів мали незадовільне національне фінансове законодавство й відсутність дієвого державного контролю за його виконанням;

6) не вдалося у визначений термін не тільки провести сертифікатну приватизацію, а й організувати одержання приватизаційних сертифікатів громадянами України. Недовіра більшості населення до програм приватизації, пасивність і небажання визнати економічну доцільність і перспективність участі в приватизаційних заходах відчутно пригальмували економічні реформи в Україні;

7) рівень інфляції в Україні в 1994—1996 pp. виявився вищим від розрахункового, що негативно позначилося на ефективності програм відновлення довіри до кредитних і депозитних інститутів і, відповідно, на перспективах відновлення кредитного потоку й забезпечення розрахункового зростання інвестицій резидентів у реальний виробничий сектор національної економіки.

На першому етапі економічної реформи за підвищення рівня вимог з боку НБУ до діяльності комерційних банків виявилася одна з основних проблем українських комерційних банків — низький професійний рівень банківського менеджменту. Помилки менеджерів комерційних банків спричиняли банківські кризи і банкрутства: 12 комерційних банків у 1994 p., 20 — у 1995 р. і понад 100 — у 1996 р. (у тому числі 45 комерційних банків було визнано прямими банкрутами, а до 60 — прихованими). Серед основних прорахунків менеджерів, що призвели до кризи банківських установ, — недостатньо професійний підхід до аналізу кредитного ризику й прорахунки у створенні філій банків.

На межі 1996—1997 pp. в Україні розпочався другий етап економічної реформи, на якому до пріоритетного завдання забезпечення фінансової стабілізації в державі додалося проведення структурної реформи й реформи відносин власності. Правове підґрунтя цього етапу було закладене найважливішими юридичними актами, прийнятими в 1991—1996 pp., у тому числі прийняттям Конституції України й визнанням рівноправності різних форм власності, з урахуванням власності на землю. Основною метою на цьому етапі було проголошено проведення структурної перебудови державної економіки, спрямованої на відродження повнокровного інвестиційного процесу на основі зниження податкового тиску на виробника товарів і послуг, звільнення державного бюджету від невиправданих витрат.