Банківська система Німеччини

Реферат

Серед економічних систем держав сучасної Європи на особливу увагу заслуговує фінансова система Федеративної Республіки Німеччини (ФРН). За роки після закінчення Другої світової війни банківська система Німеччини (за вагомої підтримки США і міжнародних фінансових організацій) набула здатності не просто конкурувати з банківською системою Великобританії, а й стала визнаним європейським фінансовим лідером, однією з основних опор економічної системи Європейського Союзу.

Значний інтерес на сучасному етапі розвитку міжнародного фінансового ринку становить безпрецедентний процес інтеграції високорозвинутої ринкової економіки Західної Німеччини з порівняно високо розвинутою економікою колишньої Східної Німеччини, що була однією з найефективніших моделей адміністративної економіки.

Розвиток німецької економіки і банківської системи становить найбільший інтерес за аналізу способів запобігання кризам і шляхів виходу з кризи економіки в новітній історії.

Принципи розвитку і функціонування банківської системи, стабільність економіки Німеччини й чинники, що сприяють її швидкому відновленню після руйнівних поразок у Першій і Другій світових війнах, привертають увагу економістів багатьох країн, що йдуть шляхом створення дієвої ринкової економіки сучасної держави.

Система емісійних банків Німецької імперії — один із найцікавіших прикладів розвитку системи емісійних банків кінця XIX, початку XX ст. За Німецьким банківським законом від 14 березня 1875 р. емісійний банк повинен був забезпечувати третину вартості своїх цінних паперів в обігу в дорогоцінних металах, дзвінкій монеті та державних цінних паперах, інше забезпечення емісії — векселями в портфелі банку. Емісія підлягала оподаткуванню, банк був зобов'язаний публікувати щотижневі банківські звіти про обсяг емісії та наявні ресурси банку; на підставі цих даних розраховували суму банкнот, випущених в обіг без покриття, і з цієї суми стягували податок, еквівалентний 5 % річних. Акціонери банку отримували дивіденд у розмірі 3,5 % річних. З прибутку, що залишався, з 1 січня 1911 р. на користь держави відраховувалося 10 %. Із залишку прибутку 25 % надходило в розпорядження акціонерів, 75 % — імперській скарбниці.

Емісійний банк міг діяти за законами і правилами, що відрізнялися від норм торгового укладення й законодавства у сфері фінансової діяльності. Вищий нагляд за його діяльністю здійснювався на рівні уряду. Баланс емісійного банку в Німеччині свого часу затверджувався Імперським канцлером (дирекція складала баланс, центральний комітет давав свій висновок).

Крім Німецького Імперського банку, емісію могли здійснювати ще чотири банки в окремих державах, що входили до складу Німецької імперії. Система емісійних банків Німеччини свого часу вважалася найбільш ефективною й життєздатною. У період Першої світової війни німецька банківська система виявилася однією з найстабільніших фінансових систем.

До банківської системи сучасної Німеччини належать система Центрального і мережа комерційних банків, а також правові установи, що здійснюють нагляд за кредитною діяльністю банків і виконанням Закону про кредитну систему.

Основне завдання Центрального банку — забезпечення зовнішньої конвертованості та внутрішньої стабільності національної валюти. До найважливіших його завдань також належать:

— регулювання грошового обігу;

— емісія грошей;

— регулювання обсягу кредитування в національній економіці;

— забезпечення виконання правил платіжного обороту в державі;

— забезпечення розрахунків з іноземними державами.

Для реалізації фінансової політики держави Центральний банк має в своєму розпорядженні такі інструменти:

— ліквідно-політичні засоби регулювання грошового обігу, в тому числі: політика забезпечення мінімального рівня банківського резерву, дисконтна політика, політика відкритого ринку і ломбардна політика;

— управління рівнем відсоткових ставок;

— торгівля державними цінними паперами: векселями, казначейськими зобов'язаннями тощо.

Крім загальних норм приватного і цивільного права, діяльність окремих груп німецьких банків регламентована спеціальними законами, основний з яких — «Закон про кредитну систему», що є правовою базою Федерального відомства з нагляду за кредитними установами — федерального органу, який діє під юрисдикцією Міністерства фінансів ФРН. Серед основних завдань цього відомства — профілактика порушень фінансового законодавства; контроль за обсягами і видами комерційної діяльності банків за допомогою системи звітів; нагляд за системою інформаційного забезпечення банків і фінансових установ; інформаційне обслуговування, оповіщення й контроль.

Положення Закону про кредитну систему визначає перелік документів і нормативних актів Федерального відомства з контролю за кредитною діяльністю, що регламентує умови функціонування кредитних установ у Німеччині. Воно вправі змінювати зміст окремих нормативних актів за узгодженням із Центральним банком.

Для здійснення кредитно-фінансової діяльності на території Німеччини комерційні банки повинні мати ліцензію від Федерального відомства з контролю за кредитною діяльністю, яка може бути анульована, якщо дії кредитно-фінансової установи не відповідають нормативним актам чи законодавству про фінансову діяльність.

У Німеччині діє до 4000 комерційних банків, серед яких розрізняють універсальні й спеціалізовані. За існуючою класифікацією, з погляду правового статусу, комерційні банки Німеччини розподіляють на приватні, кооперативні та цивільно-правові. Розбіжності в правовому статусі кредитних установ на даний час поступово нівелюються, проте приватні банки, як і раніше, виділяють в окрему групу через їх специфіку — агресивну маркетингову стратегією, орієнтовану винятково на отримання прибутку від виробничо-господарської діяльності.

Приватні комерційні банки Німеччини представлені приблизно 350 універсальними установами з 7000 філій; їх система створює до 200 тис. робочих місць. Серед приватних банків виділяють приблизно 200 регіональних, до 80 банків-банкірів, тобто банків, що діють на основі одноособового приватного капіталу, і 60 філій іноземних банків. Комерційні банки Німеччини існують у трьох організаційних формах:

— акціонерне товариство;

— акціонерне командитне товариство;

— товариство з обмеженою відповідальністю.

Більшість німецьких регіональних комерційних банків не обмежують коло своїх клієнтів і сферу ділової активності певним регіоном і здатні надавати повний комплекс сучасних банківських послуг. Німецькі банки мають високу репутацію на світовому фінансовому ринку.

Основу системи спеціалізованих комерційних банків Німеччини становлять приблизно 30 приватних іпотечних та спеціалізованих банків, що надають позички й кредити під заставу земельних ділянок, а також банків, що спеціалізуються на наданні комунальних кредитів. Основна сфера діяльності цієї системи кредитних установ — фінансування житлового будівництва й реконструкції житла.