Японська банківська система стала новим лідером повоєнного фінансового світу. Для неї характерна суттєва залежність кредитної діяльності банків від державної економічної та господарської політики: японські банки здійснюють інвестування за кордоном тільки під гарантії урядів у країнах зі стабільним законодавством і стійкою внутрішньополітичною ситуацією. «Японське економічне диво» в повоєнні роки можна пояснити суворим державним контролем, а також прямим і непрямим впливом держави на фінансовий сектор національної економіки. Водночас піднесенню сприяла й одна з особливостей японської національної культури — вміння оперативно сприймати нові корисні ідеї та перетворювати їх на національне надбання. Японські підприємці негайно оцінюють переваги нововведень і застосовують у виробництві й фінансовій практиці те, що в багатьох інших країнах може не використовуватися протягом десятиліть. Успішному становленню і розвитку повоєнної фінансової системи Японії, наприклад, значно сприяло використання досвіду розвитку фінансової системи Німеччини: створюючи нове законодавство про фінансову й банківську діяльність, Японія фактично скопіювала німецький господарський кодекс, відкоригувавши зміст окремих статей відповідно до особливостей своєї національної культури. Державне управління кредитною політикою японських банків після Другої світової війни проводилося здебільшого у непрямій формі й обмежувалося рекомендаціями з кредитування певних галузей і підприємств. В окремих випадках держава прямо й активно впливала на банківську систему в інтересах розвитку національної промисловості. Своєрідним індикатором доцільної кредитної діяльності для комерційних банків Японії служила кредитна діяльність японського Банку розвитку. У першій половині 90-х років у банківській системі Японії виникли серйозні проблеми. Патронаж держави, зокрема державні гарантії повернення позичок і кредитів, у сучасних умовах обернулися негативною стороною — більшість японських банків не мала необхідного досвіду з оцінки ризику кредитних операцій, роботи з інвестиційними проектами на основі бізнес-планів та інших навичок, необхідних для функціонування на сучасному фінансовому ринку. За офіційними даними, обсяги проблемних кредитів японських банків на початку 90-х років досягли 500 млрд дол. Іншою серйозною проблемою була психологічна неготовність вкладників до необхідності класифікувати банки за рівнем надійності, оскільки японські банки не зобов'язані публікувати звіти про свою діяльність, а вклади населення в банках гарантовані державою. У фінансовій системі Японії в останнє десятиліття виникла парадоксальна ситуація — з появою ознак кризи, що насувається, жоден з японських комерційних банків практично не міг збанкрутувати. Така ситуація викликала занепокоєння, і наприкінці 1995 р. Міністерство фінансів Японії оголосило про плани радикального перегляду системи контролю за діяльністю банків у складі національної банківської системи. Серед першочергових заходів запланованої реформи — розширення відділу інспекції банків у структурі Міністерства фінансів; жорстка система аудиторського контролю; введення в практику наочних і дієвіших критеріїв оцінки фінансового стану банків; повернення банків з-під контролю місцевої влади під юрисдикцію держави; підвищення вимог до обсягу й змісту звітності банків перед Міністерством фінансів тощо. Міністерство фінансів Японії одержало значні повноваження з контролю й впливу на банки, які мають незадовільні фінансові показники. Причиною для занепокоєння і проведення перевірки діяльності японських банків та їх філій у Нью-Йорку, Лондоні й Гонконгу (Сянгане) стали фінансові скандали останніх років і, у першу чергу, випадок із відділенням Daiwa Bank у Нью-Йорку, сума збитків якого за останні 11 років перевищила 1 млрд 100 млн дол. Відповідно до нового фінансового законодавства, зокрема нової редакції Закону про Банк Японії, що вступила в силу в квітні 1998 p., японські банківські установи зобов'язані створити власні підрозділи й структури, відповідальні за управління ризиками інвестицій, формування портфелів цінних паперів, і розробити системи внутрішнього контролю за ефективністю кредитних операцій. Особлива увага приділяється жорсткості контролю за діяльністю закордонних представництв японських банків. Заходи, вжиті Міністерством фінансів Японії за нинішнього реформування національної банківської системи, багато із зарубіжних експертів класифікують як «косметичний ремонт» у період підготовки істотних реформ. Розвиток фінансової системи і становище лідера на світовому фінансовому ринку надають Японії можливість знайти й реалізувати найефективніші способи вирішення кризових проблем: — підвищити ступінь відкритості й рівень наявності інформації про фінансовий стан банків у національній фінансовій системі; — сформувати правову основу для здійснення процедури оголошення банку банкрутом; — забезпечити вільне визначення умов злиття банків, у тому числі поглинання банків-банкрутів успішно працюючими банками; — реформувати існуючу систему державних гарантій збереження вкладів населення в комерційних банках; — змінити уявлення нації про роль держави в розвитку економіки і, зокрема, у забезпеченні функціонування банківської системи та ін. Аналіз процесів, що відбуваються в сучасному фінансовому світі як в окремих державах, так і на міжнародному рівні, свідчить про істотні зміни в умовах економічної діяльності. Однією з основних причин цього явища є зміни характеру економічного й політичного протистояння держав, їх блоків і коаліцій. Ці зміни зумовлюють відповідне коригування макроекономічних пріоритетів урядових і міжнародних органів, здатних впливати на умови економічної діяльності на різних рівнях. У свою чергу, це призводить до змін в умовах діяльності на глобальному й регіональних фінансових ринках, що спричиняє зміни в маркетинговій політиці усіх без винятку суб'єктів фінансового ринку. |