Облік запасів нектару

Реферат

Оцінка нектароносності рослин є основою здійснення заходів, спрямованих на найповніше використання медоносної бази. Поряд з науково обгрунтованими даними про медоносні якості рослин пасічники, які систематично ведуть спостереження за цвітінням, відвідуванням квіток бджолами та станом погоди під час медозбору, а також враховують показники контрольної сім'ї, мають матеріал для уточнення ролі місцевих рослин для бджільництва.

Ступінь нектароносності, як правило, неважко простежити за інтенсивністю відвідування квіток бджолами. Більша кількість нектару краще приваблює збирачок. Лише в окремих рослин, наприклад червоної конюшини, через глибоке залягання нектару в квітках відвідування може бути послабленим.

У більшості рослин кількість цукру в нектарі однієї квітки становить 0,3—1 мг. Лише високопродуктивні рослини та ще й з великими квітками містять його в кілька разів більше. Це липа, малина, фацелія. Загальна медова продуктивність залежить від кількості квіток на одиниці площі та тривалості виділення нектару. Тому рослини, які рясно цвітуть дрібними квітками, відзначаються великим запасом його на 1 га. В цілому природна медова продуктивність рослин надто різна.

Так, 1 га одних рослин має запас, який становить 10—15 кг, інших — близько 1000 кг і більше. Середніми нормами медопродуктивності рослин користуються для визначення можливого збору меду та кількості бджолиних сімей, яких доцільно утримувати в конкретних умовах кормової бази.

Обчислення запасів меду проводять на основі обліку всіх площ медоносних рослин та угідь, де вони не займають суцільного масиву. Запас меду можна обчислити в зоні льоту бджіл, окремої пасіки (площа в радіусі 2 км становить близько 1250 га) або на території землекористування одного господарства. Тепер завдяки кочівлям пасіки можуть використовувати нектарні ресурси далеко від стаціонарних точків. Розширюються міжгосподарські перевезення пасік, оскільки в умовах спеціалізації і концентрації посівні площі певних медоносів зосереджують в окремих господарствах. Для раціонального розміщення пасік з метою ефективного використання медоносної бази і запилення сільськогосподарських культур потрібний облік медового запасу в межах господарства або району.

На основі даних біологічного запасу, що являє собою добуток від множення медопродуктивності 1 га на площу медоноса, визначають ту його частину, яку можуть зібрати бджоли в певних умовах їх льотної роботи. При достатньому насиченні місцевості бджолиними сім'ями фактичне використання нектарних ресурсів прийнято за 30—50 % від виділеного рослинами. В наведеному прикладі при використанні 50 % доступного бджолам продукту його кількість становить 344 ц. За рахунок цих запасів меду в господарстві можна утримувати близько 300 бджолиних сімей з виходом товарної продукції 30 кг на кожну.

Прогнозування строків і величини медозбору допомагає спланувати розміщення пасік біля посівів і насаджень нектароносів та забезпечити вчасне їх перевезення.

Для встановлення строків медозбору потрібні дані про початок цвітіння основних рослин. Між крайніми датами знаходяться середні строки початку медозбору. Їх визначають, аналізуючи результати багаторічних фенологічних спостережень із застосуванням відповідних математичних методів.

Величина медозбору залежить від кормової бази та кількості бджолиних сімей. Значне насичення території бджолами зменшує середній збір меду кожною сім'єю. Відповідність запасів меду кормової бази розмірам пасік легко встановити за допомогою контрольної сім'ї. Якщо існують багаті запаси меду, то це сприяє збільшенню її маси за день на 2—6 кг і більше.

Очікуваний запас меду в середньому на один день цвітіння визначають за допомогою відповідних розрахунків.

Один або кілька медоносів, з яких бджоли збирають найбільшу кількість продукції, визначають тип медозбору. З них надходить в основному товарний мед. Наприклад, у степових районах України переважає збір меду з білої акації, соняшнику, буркуну, люцерни, а в Криму ще й шавлії та лаванди.

Ранньовесняних трав'янистих медоносів тут мало. Після очисного обльоту в сім'ях досить часто не вистачає пилку. Тому велике значення мають рано квітуючі кизил, клени, верби, які відчутно посилюють розвиток сімей. Потім одночасно з плодовими культурами цвіте озимий ріпак й перко, з яких бджоли створюють достатній запас перги і меду. З головним медоносом південної зони — білою акацією — пов'язуються методи пасічникування, одержання товарної продукції та інші роботи. Значне поліпшення медозбірних умов потрібне після цвітіння білої акації та соняшнику. Для пізньолітнього медозбору мають значення післяукісні посіви гречки, олійної редьки, фацелії.

В зоні Лісостепу поширені типи медозбору з озимого ріпаку, білої акації, еспарцету, гречки, липи, соняшнику. Ці рослини у певному поєднанні між собою та з деякими іншими дають основну частину товарного меду. Відсутні або дуже бідні ресурси нектару бувають у періоди між цвітінням садів і білої акації, перед медозбором з гречки та наприкінці літа. Збагачення їх може здійснюватись деякими видами деревно-кущових медоносів, посівом фацелії, буркуну білого однорічного, редьки олійної.

В поліських районах типи медозбору менш виражені: помірний і невеликий збір спостерігається в різні місяці весни і літа в лісах, на луках і польових культурах, серед яких виділяються гречка, конюшина червона та липа.

Зона Карпат характеризується переважно тривалим підтримуючим медозбором, на фоні якого помітно відрізняються в окремих областях озимий ріпак, іван-чай, малина лісова, плодові культури, конюшина червона.