Поліпшення медоносної бази

Реферат

Вирощування високопродуктивних медоносів у сумішці з продовольчими культурами спрямоване на збільшення запасів нектару без відведення додаткових площ. Випробувані і рекомендовані для впровадження такі варіанти сумішок: фацелія з горохом, вирощуваним на зерно, як додатковий медоносний масив, що знижує ураженість гороховою зернівкою та поліпшує якість травостою при витрачанні 3 кг насіння на 1 га; гірчиця біла з горохом має таке ж значення при висіванні 3—4 кг насіння на 1 га; фацелія з гречкою, крім збільшення нектарозапасу посівної площі, є додатковим резервом збирання насіння медоносу. Так, при висіванні 2 кг врожайність його становить 1 ц/га.

Післяукісні та післяжнивні посіви медоносів також поліпшують умови медозбору. Для них найбільш придатна гречка, яку висівають після весняного або ранньолітнього збирання кормових культур, насінників ріпаку озимого, ранніх колосових. Вона дає задовільний урожай основної продукції та медовий запас 40—70 кг на 1 га. Потім соняшник з горохом або кукурудзою та редька олійна на корм тваринам і як медоноси, а також гірчиця біла з горохом. Післяжнивні та післяукісні посіви цих медоносів особливо важливі, оскільки забезпечують бджолині сім'ї кормом наприкінці сезону, що сприяє добрій підготовці їх до зимівлі.

Вирощування медоносних культур у міжряддях саду поряд з поліпшенням кормової бази для бджіл є важливим агротехнічним заходом у підвищенні родючості грунту і як сидеральне добриво. За період цвітіння медоносів до приорювання зеленої маси бджоли збирають додаткову кількість нектару і пилку. Сидерально-медоносні культури висівають наприкінці червня та в першій половині липня через одне міжряддя саду, а приорюють пізно восени. На 1 га витрачають по 6—8 кг насіння фацелії, 12—16 — гірчиці, 60 — гречки і близько 150 кг люпину. Медопродуктивність сидеральних культур 40—70 кг/га. Нектар цих рослин сприяє розмноженню корисних диких комах, які знищують шкідників плодових культур.

Впровадження високонектароносних сортів сільськогосподарських культур — це такий резерв збільшення медозбору, який не потребує ні виділення додаткових посівних площ, ні матеріальних витрат. За даними спеціальних досліджень, різниця за медовою продуктивністю між сортами окремих культур досить велика. Так, між сортами гречки вона становить 37—224 кг, люцерни посівної — 102—346, бавовнику — 25—129, соняшника — 21,9—39,6, коріандру — 44—129, конюшини червоної — 70—155 кг.

Наприклад, якщо лише в Кіровоградській області висівати коріандр найкращим сортом Кіровоградський, то порівняно із середньонектароносним сортом Янтар запас меду може збільшитись на 538,5 т. Приріст медопродуктивності хоча б на 10—20 кг з кожного гектара найпоширеніших сільськогосподарських культур за рахунок впровадження високонектароносних сортів в цілому по країні зумовить значне збільшення виходу меду.

Висівання медоносів на непридатних землях (схилах балок, горбів, круч), де потрібно впроваджувати протиерозійні заходи, перетворює зайняті площі в багате джерело нектару й пилку для бджіл. Бажано висівати буркун білий та буркун лікарський, які створюють медозбір на другий рік протягом червня — серпня (сіють пізно восени або ранньою весною при витраті насіння 7—12 кг/га); синяк звичайний, який може рости на бідних грунтах, добре виділяє нектар навіть в посушливих умовах, цвіте на другий рік протягом червня — липня (норма висіву 3—4 кг/га); шавлію кільчасту як невибагливу багаторічну рослину з високою медоносністю, створює добрий взяток для бджіл; сумішки з чебрецю звичайного — по 1—2 кг шавлії лікарської — 2—3, вовчуга польового — 3—4 та буркуну — по 4—5 кг на 1 га. Насіння цих рослин дрібне, зберігає схожість протягом багатьох років. Його висівають вручну ранньою весною у мерзлоталий грунт або пізно восени.

На Придеснянській дослідній станції по боротьбі з ерозією грунтів (Чернігівська область) розроблено метод окультурювання хаменерію вузьколистого на піщаних непридатних площах. Через 3—4 роки після висіву насіння чи висаджування кореневищ створюються суцільні зарості, що добре закріплюють грунт і мають багаті запаси нектару.

Використання у полезахисних, придорожніх, протиерозійних і озеленювальних насадженнях дерев і кущів, що добре нектароносять, сприяє значному поліпшенню медоносної бази бджільництва. У різних природно-кліматичних зонах медопродуктивність багаторічних насаджень збільшують за рахунок висаджування кленів польового, гостролистого і татарського, липи серцелистої, широколистої і пухнастої, білої акації, жимолості, гледичії, софори, кизилу, аморфи, верби, смородини золотистої, сніжноягідника, айланта, кизильника, амурського пробкового дерева, лоха вузьколистого та ін.

Підсівання на луках і пасовищах кормово-медоносних рослин підвищує врожайність і нектаропродуктивність угідь. З цією метою використовують конюшину білу, гібридну і лучну, люцерну хмелевидну та інші культури. Їх насіння висівають при поверхневому або докорінному поліпшенні, що підвищує медозбір у червні — липні перед скошуванням трав до 2—3, іноді 4—5 кг за день на бджолину сім'ю. Загальна медопродуктивність луків зростає від 10—13 до 25, а іноді й 64 кг/га. Позитивно впливає на врожайність і нектаровиділення лучних трав підживлення мінеральними добривами — аміачною селітрою по 0,75—1,5 ц/га, суперфосфатом — 2—2,5 та калійною сіллю — по 1 —1,5 ц/га.

Висівання медоносних культур добірним насінням підвищує їх нектаропродуктивність, загальний розвиток і врожайність. Наприклад, рослини фацелії, які виросли з крупного насіння, виділяли цукру в нектарі на 31,6 % більше, ніж рослини із звичайного насіння.

Внесення мінеральних добрив під медоносні сільськогосподарські культури в полях сівозмін підвищує врожай основної продукції і виділення нектару квітками. На основі узагальнення даних установлено, що виділення нектару рослинами збільшується від внесення азоту на 18%, фосфору — 55, калію — 50, фосфору і калію — 99, азоту, фосфору і калію — 64%.

Рекультивація земель під медоносні дерева та кущі після добування корисних копалин дає користь не тільки як озеленювальні насадження, а й збільшує ресурси нектару. В таких насадженнях використовують білу акацію, лох вузьколистий, клени, терен, глід, шипшину, жовту акацію, тамарикс.

Відновлення в лісах цінних медоносних порід дерев і кущів — великий резерв для розвитку бджільництва на перспективу. Додаткові 3—5 дерев липи у зрілому віці підвищують медопродуктивність 1 га лісу на 10 кг. Якби цього досягти на всій площі лісів України, то при використанні бджолами навіть 1/4 приросту запасів нектару можна було б додатково утримувати 250 тис. сімей.

Описані заходи спрямовані на підвищення кількості нектару на різних угіддях, бо з ним пов'язане існування не тільки всіх видів бджіл, а й джмелів та інших корисних комах. Він через комах став важливим фактором еволюції ентомофільних рослин.