Боротьба з хворобами та шкідниками бджіл

Реферат

Загальні відомості про хвороби бджіл. Уражуються хворобами всі особини бджолиних сімей — матки, трутні, робочі бджоли та розплід.

Хворіють вони протягом усього року, проте у різні сезони неоднаково. При захворюваннях знижується активність бджіл, скорочується тривалість їх життя, відмічається значна загибель окремих особин або навіть цілих сімей чи пасік. Хворі сім'ї малопродуктивні і часто збиткові.

Найбільших збитків пасікам завдають заразні хвороби, які ділять на інфекційні та інвазійні. Інфекційні хвороби спричинюють мікроби, віруси і гриби, а інвазійні — найпростіші, комахи, кліщі, гельмінти. Серед заразних найпоширеніші нозематоз, вароатоз, браульоз, європейський гнилець, американський гнилець. Збудники заразних хвороб швидко розмножуються, можуть передаватися від хворих до здорових і спричинювати захворювання одночасно значної кількості бджолиних сімей на великих територіях.

При виявленні аспергільозу на пасіках необхідно дотримувати правил особистої гігієни для запобігання ураженню, оскільки це захворювання спільне для людей, тварин і бджіл.

Порушення умов годівлі, розведення та утримання бджолиних сімей призводить до виникнення незаразних хвороб. Отруєння пестицидами, паддю, нектаром, пилком і недостатня кількість меду та пилку — найпоширеніші незаразні хвороби, зумовлені недоброякісними кормами або недостатньою їх кількістю.

Застуджений і завмерлий розплід — незаразні хвороби, пов'язані з порушенням умов утримання та розведення бджіл, теж часто реєструються на пасіках.

Понад тридцять збудників захворювань і шкідників бджіл завдають збитків пасікам. Потенціальні щорічні втрати можуть досягти великих розмірів.

Для утримання здорових, високопродуктивних пасік необхідно дотримувати запобіжних та профілактичних заходів.

Охорона пасік від занесення збудників хвороб. Для запобігання занесенню збудників хвороб формують та поповнюють пасіки лише здоровими бджолиними сім'ями і матками з благополучних господарств. Для виявлення захворювань ветеринарні спеціалісти проводять суцільні діагностичні дослідження. Результати обстеження заносять у ветеринарно-санітарний паспорт, який повинен бути на кожній пасіці. Для перевезення бджолиних сімей, маток і продуктів бджільництва видають ветеринарне свідоцтво.

Закуплені бджолині сім'ї утримують протягом місяця на окремому точку і перевіряють на наявність захворювань. При передачі з однієї пасіки на іншу вуликів, рамок їх попередньо очищають і знезаражують. Намагаються не збирати рої невідомого походження. На територію пасіки не допускають сторонніх осіб. Працівникам, які обслуговують здорові пасіки, заборонено відвідувати неблагополучні.

Благополучні пасіки розміщують у місцях, вільних від карантинних захворювань (американський гнилець, європейський гнилець, парагнилець, мішечкуватий розплід, хронічний параліч, акарапідоз), і не ближче як за 5—7 км від неблагополучних, якщо немає достовірних відомостей про їх епізоотичний стан. Пасічні точки обладнують на сухих, захищених від вітрів місцях, багатих медоносами, не ближче 1 км від тваринницьких приміщень, воско-вощинних підприємств, кондитерських фабрик і хімічних заводів, обгороджують і обсаджують деревами та кущами.

Профілактичні заходи. Стійкість бджолиних сімей проти хвороб залежить від породи бджіл. Найстійкіші проти захворювань у природних умовах є місцеві бджоли (українські, середньоросійські, карпатські), а найсприйнятливі — сірі гірські кавказькі та італійські. Помісні бджоли мають проміжну стійкість проти хвороб між вихідними породами.

Переваги місцевих бджіл пов'язані з кращим пристосуванням до кліматичних і медозбірних умов та до місцевих рас збудників хвороб, виробленим у результаті трипалого природного та штучного відбору.

Важливу роль у профілактиці захворювань відіграє сила сім'ї. Слабкі сім'ї найчастіше уражуються хворобами, а сильні хворіють значно менше. З метою профілактики захворювань на пасіках необхідно формувати сильні сім'ї, які на початку зимівлі повинні мати не менше 9—10 вуличок бджіл, а в кінці зимівлі — 8—9 вуличок.

Велике значення для запобігання втратам від хвороб має вік бджіл і маток. Зараженість сімей хворобами із старими матками і бджолами вища, ніж з молодими. Молодих маток бажано одержувати від найбільш стійких проти хвороб бджолиних сімей. На пасіках постійно дбають про нарощення молодих бджіл у такій кількості, щоб сім'ї були сильними.

При підозрінні або наявності у зимових кормах паді та отрутохімікатів мед видаляють з гнізд і замінюють цукровим сиропом тоді, коли бджоли ще активні і можуть переробити та запечатати сироп.

Перед занесенням бджіл у зимівник його очищають, білять 10—20 %-ною суспензією свіжогашеного вапна та добре провітрюють.

Весною після обльоту оглядають сім'ї, переселяють у чисті, знезаражені вулики, скорочують і утеплюють гнізда. Вулики знезаражують гарячим (50—70 °С) 5 %-ним розчином зольного лугу чи кальцинованої соди або 2 %-ним розчином їдкого натру. Знезаражують також запасні стільники, рамки, заставні дошки, стельові дошки, роздільні решітки, годівниці, напувалки, медогонки та інший інвентар, а також сотосховища, складські і підсобні приміщення. Трупи бджіл та сміття збирають і спалюють.

Знезараження проводять не менше разу на рік на спеціальних майданчиках, поряд з якими обладнують яму для використаних дезрозчинів, брудної води з умивальника тощо. Яму закривають кришкою.

Під час огляду після весняного обльоту від 10—15 % бджолиних сімей відбирають зразки загиблих бджіл і доставляють у ветеринарну лабораторію для дослідження.

Місця зберігання продуктів бджільництва повинні бути недоступними для бджіл. Вощину і віск зберігають окремо.

При роботі з бджолиними сім'ями пасічники дотримують правил особистої гігієни. На пасіці потрібно мати умивальник, таз, відро з кришкою, мило, рушники і по два халати на кожного пасічника. До і після роботи у вулику обов'язково миють руки з милом, а інструменти знезаражують кип'ятінням.